Розділ 35

Після чаю ми перебралися до вітальні. Філ вирішив ще раз влаштувати мені невеличку екскурсію. Від його уваги я почувалася водночас ніяково й дуже щасливо. Тут було так тепло й затишно, що навіть іти нікуди не хотілося. У цьому домі відчувалася якась правильна свобода, якої мені завжди бракувало у батьків.

– Я сплю тут, – Філ на мить завів мене до своєї кімнати.

Обстановка була чоловічою й лаконічною: велике ліжко, робочий стіл із комп'ютером і полиці, заставлені книжками. Величезне вікно виходило на сонячний бік, і навіть зараз, у сутінках, кімната здавалася світлою.

– Тепер ідемо далі, – він повів мене назад у коридор. – Туалет і ванна тут. Графіка походу в душ у мене немає, тож займай у будь-який час, коли захочеш. Кухню ти бачила, вітальню – теж. Постелю тобі на дивані, він зручний.

Я задоволено кивнула. Мене підкуповувала його галантність: Філ не намагався залицятися чи якось прискорювати наше зближення. Він поводився стримано й просто, як старий добрий знайомий.

Ми вмостилися у вітальні, і Філ увімкнув телевізор. Я вже давно не дивилася звичайні канали з їхньою нескінченною рекламою та старими фільмами. Це було як телепорт у дитинство. Тоді батьки ще не були казково багатими, ми жили просто, а вони всі сили віддавали кар'єрі. Ті затишні вечори перед телевізором були часом, коли в нашій родині все ще було добре.

За пару годин таких посиденьок я мигцем глянула на настінний годинник і згадала про Регіну. Серце кольнуло від думки, що треба було терміново їй написати. Номера телефону я, звісно, не пам'ятала, залишався тільки варіант зайти в соцмережі. Але просити Філа ще й про це було якось незручно...

– Ти на мене якось дивно поглядаєш, – раптом озвучив хлопець, не відриваючись від екрана.

– Ти що, відчуваєш мої погляди спиною? – усміхнулася я.

– І це теж. А ще я бачу твоє відображення в телевізорі. Кажи вже, що сталося.

– У мене немає телефону, – видихнула я, наважившись. – Хотіла подрузі написати. Я ж від неї у вікно вилізла, вона там, мабуть, хвилюється.

– Ого, – Філ здивовано підняв брови.

– Ось і я хвилююся. Люди батька могли до неї у квартиру ломитися, а я навіть не знаю, чим там усе закінчилося.

– Добре, почекай хвилину, – Філ підвівся й вийшов із кімнати.

Я задивилася на рекламу зубної пасти – вона була така яскрава і з якимось безглуздим сюжетом. Чистити зуби нею не захотілося, а от похвалити креативників – цілком. Я навіть пропустила момент, коли Філ повернувся, тримаючи в руках якийсь телефон.

– Це мій старий, ніби ще живий, – він натиснув на кнопку ввімкнення, і екран засвітився. – Можеш поки собі взяти.

– Ого! Дякую величезне, – я буквально засяяла.

Хлопець ще якийсь час порався з налаштуваннями, а потім простягнув телефон мені.

– Якщо треба буде сімку купити – кажи. Але поки можна і через вай-фай, я його вже підключив.

– Що б я без тебе робила... – мої губи знову розпливлися у щирій усмішці.

Філіп задоволено хитнув головою і знову втупився в телевізор, а я знайшла додаток телеграму. На щастя, пароль я пам'ятала – ну, або думала, що пам'ятала. Після кількох невдалих спроб мені все ж вдалося увійти.

Першим же у списку спливло повідомлення від Регіни. У мене ледь серце не зупинилося, коли я прочитала перший рядок:

«Твоя охорона виламала мені двері» – і нижче прикріплено фото розтрощеного одвірка. Але наступні слова мене трохи заспокоїли: «Але я сильно не засмутилася. Ці придурки залишили пачку грошей, я вже викликала майстрів. Там ще й за моральну компенсацію пристойна сума залишилася. Сподіваюся, ти в порядку, і тебе не спіймали».

«Так» – швидко надрукувала я. «Залишуся поки у Філа. Вибач, що так вийшло, мені страшенно незручно перед тобою».

«Облиш. Головне, що ти в безпеці. До речі, ти у мене свій гаманець забула на тумбочці. Там і картки, і все... Треба б якось забрати».

– Чорт, – видихнула я вголос.

Філ одразу зацікавлено смикнув підборіддям:

– Що там?

– Я у Регіни гаманець залишила. А там гроші, картка...

– Можу тебе відвезти до неї, коли скажеш. Одягнеш шолом, і тебе ніхто не впізнає.

– Як варіант, – я помітно підбадьорилася. – Тоді спишемося з нею пізніше. Головне, що я тепер на зв'язку. Сподіваюся, батько не здогадається зламувати мій акаунт.

Невдовзі Регіна попрощалася – їй треба було годувати доньку, і я відклала телефон убік. Філ якраз підвівся з дивана.

– Мені треба трохи попрацювати над проєктами, – заявив він. – Буду в себе. А ти... займайся чим хочеш.

– Давай я щось приготую до твого повернення? – запропонувала я, відчуваючи приплив енергії.

– Ну, спробуй, – усміхнувся він. – У холодильнику продукти є, розберешся. Можеш погуглити рецепти, я просто не знаю, наскільки дівчата типу тебе вправні в готуванні.

– Це які ще – «типу мене»? – я вигнула брову.