Розділ 6

– Полю, господи, ти там заснула, чи що?! – я вкотре стукнула у двері ванної.

Сестра займала туалет уже цілу годину і, судячи з хлюпоту води, виходити не збиралася. А я запізнювалася до університету. Психонувши, я спустилася на перший поверх, хоча знала, що там шансів ще менше. Душ я, на щастя, прийняла одразу після пробудження, але тепер бродила в халаті, не в змозі змусити себе почати збори.

Сесія була в самому розпалі. Сьогодні важливий тест, а мій настрій на нулі, очі злипаються. Удачею стало те, що туалет на першому поверсі виявився вільним. Але варто було мені зачинитися, як у двері забарабанили з новою силою.

– Та що ж це таке! Знову зайнято! – гримів голос батька. – Я на роботу запізнюся через вас!

– Може, хоч тоді фокус уваги зміститься на бізнес, а не на моє особисте життя, – буркнула я собі під ніс і з насолодою натиснула на кнопку зливу.

Подальші тиради батька заглушив шум води. Я принципово застрягла біля дзеркала ще на пару хвилин. Розправила темне хвилясте волосся, поправила вії – їх я встигла підфарбувати ще у своїй кімнаті. Залишилося тільки переодягнутися.

Коли я нарешті вийшла, батько ледь не збив мене з ніг. Він був у ідеально випрасуваній білій сорочці, на чолі – піт. Він кулею влетів усередину й з шумом повернув замок.

– Що, тату, Лариса нас усе-таки отруїла? – гмикнула я.

Значить, вирішено: до вчорашніх сінабонів я навіть не доторкнуся. Я зазирнула на кухню за водою і ледь не зіткнулася з Ромою. Сьогодні він був у сірому худі, яке, здається, тільки підкреслювало його сильні руки.

Він примружився, розглядаючи мій домашній вигляд, а я, неочікувано для себе, підморгнула йому. Рома вмить відвів погляд і, здається, злегка почервонів. Це викликало в мене переможну усмішку – у такі секунди цей суворий тридцятирічний чоловік здавався мені збентеженим хлопчиськом.

Я опустила погляд і раптом зрозуміла, що халат зрадницьки розв’язався. Грудей, звісно, не видно, але виріз став значно глибшим, ніж дозволяли пристойні межі. Я швидко закуталася в нього, намагаючись зберегти незворушний вигляд.

Поки я заправляла кавомашину й діставала з холодильника шинку, на кухні з’явилася мама.

– Запізнишся, – пирхнула вона, окинувши мене невдоволеним поглядом. – І взагалі, Алісо, що за вигляд? У нас у домі сторонні чоловіки, охорона…

– Саме так! – я різко розвернулася до неї. – Охорона нас береже. Чи ти думаєш, вони якісь неправильні? Ти їм не довіряєш?

– Я не це мала на увазі, але…

– Мамо, це наш дім! Якщо я захочу, взагалі буду ходити тут голою!

– Фу-у-у-у! – у дверях з’явилася Поліна, зморщивши ніс від огиди.

– Ви просто нестерпні, – розсміялася я, вхопила бутерброд, чашку кави й усілася за стіл.

У такі миті я навіть любила свою родину. Ми були дивними, постійно підколювали одне одного, але в іншому – це весело. Аби тільки тема про якихось там наречених не заходила.

Швидко перекусивши, я пішла до себе. Вибір припав на чорні штани та світло-блакитну блузку. Мій звичний стиль. Жодних кричущих кольорів чи дівчачих принтів – мене з дитинства привчали до стриманого стилю, і тепер я почувалася в цьому як у броні. Жодних Барбі та фей. Тільки класика.