Розділ 4

Я вийшла з кав’ярні в снігопад, який валив пластівцями, засипаючи тротуари. Лізти в рюкзак в пошуках шапки не хотілося, тож я просто додала ходу. Поки дійшла до парковки, моє волосся перетворилося на білу хмару зі сніжинок. Зупинившись під тьмяним світлом ліхтаря, я не втрималася: дістала телефон і зробила пару селфі. На фото я виглядала такою живою та щасливою.

Потім я відчинила двері позашляховика й плюхнулася на переднє сидіння.

– Батьки змусили? – запитала я замість вітання, дивлячись на Рому.

Моєму охоронцеві, що також виконував функції водія, було близько тридцяти. Він працював на нашу родину вже кілька років і був… моїм першим коханням, яке я ретельно приховувала. Коли навколо немає інших чоловіків, крім пихатих батькових партнерів, важко не задивитися на його сильні руки чи вродливе обличчя. Коротка стрижка та колючий погляд надавали йому грізного вигляду, але я знала, що за цією бронею ховається хороша людина.

Іноді мені здавалося, що він теж дивиться на мене якось особливо. Мені хотілося в це вірити, але я ніколи не дозволяла собі зайти далі фантазій. Батько б просто знищив нас обох, а втрачати Рому й звикати до нового водія я не хотіла.

– Можна й так сказати, – відповів він, коли я вже майже забула про своє запитання.

– Прошу, не стеж за мною. Зі мною нічого не станеться, я просто сиділа з подругою.

Рома мовчки завів мотор, і машина плавно рушила з місця. Сніг за вікном замиготів білими смугами у світлі фар.

– Якщо я залишу телефон вдома, ти мене не знайдеш? – я лукаво подивилася на нього.

– Ти зараз дожартуєшся до того, що тобі жучок у ліфчик вшиють, – буркнув він.

Усмішка миттєво сповзла з мого обличчя. Чорт, а це ж навіть не звучало як жарт у контексті моєї родини. Я вирішила, що надалі оглядатиму речі уважніше.

– Ніби це допоможе, – я відвернулася до вікна. – Якщо я не захочу заміж, ніхто мене не змусить. Чи ти думаєш інакше?

Рома відчужено похитав головою. Він знав моїх батьків надто добре. Знав, що для них немає перешкод, коли йдеться про репутацію чи вигоду. Він був тут «ніким», просто виконавцем із хорошою зарплатою, і сперечатися з господарями не збирався.

– Змусять, – видихнув він. – Твої батьки – такі люди впливові. Якщо знадобиться, вони з самим дияволом угоду підпишуть.

– Що ж вони з Варум не домовилися? – спалахнула я. – Нехай просто дадуть усім спокій!

– Якби ж усе було так просто… – він постукав пальцями по шкіряному керму. – Алісо, просто змирися. Прийми як належне. Ти не зобов’язана кохати ту людину. Раптом він виявиться нормальним? Ти ж його навіть в очі не бачила.

– І не хочу бачити! Суто з принципу. Бо за мене вже все вирішили.

– Не хочу пхати носа не у свої справи, але іноді батьки справді знають, як краще, – тихо додав він.

Я різко повернулася до нього, відчуваючи, як усередині закипає гнів:

– Ні! Повнолітня людина має сама приймати рішення! А вони позбавили мене вибору в усьому: що носити, з ким дружити… Знаєш, що вони зробили в школі? Заплатили моїй єдиній подрузі, щоб вона зі мною не спілкувалася. Сказали, що вона тягне мене на дно. І я залишилася сама.

– Але ж гроші вона взяла, – зауважив Рома, на мить зустрівшись зі мною поглядом. У світлі ліхтарів, що пролітали повз, його зелені очі блиснули невдоволенням. – До біса таку подругу.

Я смикнулася. Можливо, він мав рацію. Вона не була янголом, але поруч із нею я вперше відчула, що маю голос. Раніше я була зручною: з усім погоджувалася, ковтала образи в школі й ніколи не скаржилася. Тиха, правильна дівчинка-відмінниця. А всередині все кричало від ненависті.

– Хочеш сказати, тебе і твоя майбутня професія не влаштовує? – запитав Рома. – Ти ж підеш їхнім шляхом. Чи ти мріяла про щось інше?

– Не знаю, чого я хотіла, – я знизала плечима, відчуваючи раптову втому. – У сімнадцять я не розуміла, ким хочу бути у двадцять два. Я була надто молодою, щоб іти проти їхньої волі.

– Ну ось бачиш. У цьому вони хоча б не помилилися. Будеш керувати людьми, жити як у шоколаді й ні про що не думати.

Я шумно видихнула. Звісно, він їх захищатиме – вони платять йому за лояльність. Але, як не дивно, від цієї розмови мені стало трішки легше.