Епілог

      Забачивши здалеку Елю Святослав забув про хлопця якого секунду тому притис до стінки, бо той, наче був йому винен гроші.  

Еля володіла якоюсь відьомською силою, бо як тільки-но бачив дівчину миттєво перемінювався, з лютого ставав "праведним". Дружили в молодших класах, грались на одному майданчику, але згодом Святослав став відчувати щось значно більше, ніж дружба. Все частіше його тягнуло до дівчини, все частіше його тіло реагувало на неї. Він затримував на Елі погляд карих очей, не приховуючи своєї симпатії. Проте, сама дівчина не поділяла його почуттів і окрім дружби нічого іншого не пропонувала. І чим більше Еля відштовхувала Святослава, тим більше хлопець злився. Ледь не збожеволів, коли помітив Елю в компанії одного юнака. Віталій - старшокурсник, обожнював дорогу, тому пізніше перейняв професію батька і подався в далекобійники. Він був для Святослава справжньою кісткою в горлі. Хлопець на той момент попав в сумнівну компанію з якої розпочався його кримінальний шлях, що й повпливав на скоєний вчинок. Він не збирався ні з ким ділити Елю, бо вважав, що має на неї право. Його закоханість перетворилась у справжнісіньку одержимість з якої не бачив виходу, окрім, як здобути бажане. Степан, що певний час продовжував дружити зі Святославом і Елею здогадувався про намір свого друга, проте Елю, аби та була обачна, не попередив. Стверджував, що боявся гніву Святого і не дарма, бо згодом хлопець перетворився у справжнісінького монстра. 

Аби від гріха далі дівчина намагалась не потрапляти Святославові на очі, але сьогодні уникнути зустрічі не вдалось. Його приставання ставали все нав’язливішими та викликали в дівчини огиду. Святослав перегородив Елі шлях. Нині від колишнього друга з незрозумілих причин особливо віяло небезпекою і холодом, тому Еля квапилась піти.

- Святославе, чого тобі? - запитала, коли зрозуміла, що хлопець не має наміру її відпускати.

- Елю, мені потрібна твоя допомога. Мама просила принести ліки, а мені негайно потрібно бігти. - показав на пакет з таблетками. Виглядало, наче й справді хлопець потребував допомоги. Еля не могла залишитись байдужою, коли мова йшла про знайому їй людину, тому погодилась допомогти та віднесла ліки. 

Вона піднялась на другий поверх і постукала в двері, бо дверний дзвінок двадцять четвертої квартири ніколи не працював. Після кількох спроб Еля зрозуміла, що відчиняти їй ніхто не збирається, що видалось дивним, бо ж по той бік квартири на свої ліки повинна чекати тітка Надя (мама Святослава). Еля покинула спроби стукати й вже збиралась йти у низ, коли раптом перед нею з’явилась постать Святослава. Дівчина знітилась, бо в карих очах хлопця вбачалась дикість. Вона позадкувала назад, відчувши недобре. Хлопець повільними кроками насунувся на бідолашну й притис її до дверей. 

- Відпусти мене. - промовила ледь чутно, все ще надіючись на свідомість давнього друга.

Але Святослав знав, що назад немає вороття. Мишка в пастці. Він загородив собою вихід, і доки однією рукою відчиняв ключем замок, іншою тримав Елю за плече. Святослав увесь час мовчав і був невблаганний. Він заштовхав дівчину в квартиру, і, аби бідолашна не вирвалась на волю зачинив на всі можливі замки вхідні двері. Еля оборонялась з останніх сил, але сили були нерівні, тому дівчина врешті здалась. Елі здавалось, що наруга над нею ніколи не закінчиться, та попри це жодного разу не заплакала. Терпляче зносила фізичний, а заразом душевний біль. Від останнього оговтуватиметься роками. Святослав дав зрозуміти, щоб Еля тримала язика за зубами, інакше все знову повториться. Еля обіцяла мовчати, він, що більше не чіпатиме її. Нікому не зізнався, але після скоєного почувався жахливо, бо ж скривдив ту яку кохав. Коли Еля дізналась про вагітність, то думала, що світ рухнув. На той момент не вигадала кращого варіанту ніж збрехати, що дитина від Віталія. Хлопець повірив і готовий був навіть одружитись, але нещасний випадок на дорозі спричинив його загибель. Святослав не здогадувався, що дитина його, адже Еля старанно приховувала від усіх правду.

- Чому ти не розповіла раніше? - від щойно почутої розповіді в Каті паморочилось в голові. 

- Бо не хотіла, аби ти жила, знаючи, що твій справжній батько - злочинець. Що ти народжена від ґвалтівника. Я мовчала, бо соромно було зізнатись. Люди б не зрозуміли, засудили, сказали б, що це я його спровокувала. Не знаю чи ти зрозумієш, але люди тоді були інші, ніж зараз.

Катя перевела погляд на Святослава, що був біліший за лікарняну стіну.

- Я ніколи не пробачу вам те, що ви зробили з моєю мамою. Тому, вам. Ні, тобі краще піти геть.

Чоловік мить постояв, все що сподіваючись, що й інша донька зуміє пробачити йому, втім Катя у своєму рішенні виявилась незворушною. Чоловікові нічого не залишалось, як піти геть і чекати, що можливо колись Катя все ж прийме його. 

Катя повернулась до Нелі й зі сльозами на очах промовила:

- Пробач, сестричко, але моя з ним історія інакша.

Неля перебуваючи не в меншому шоковому стані заціпеніла на місці, вона щойно пробачила батькові, і відразу дізналась про нього жахливу правду. Їм ще довго доведеться налагоджувати нормальне спілкування та вибудовувати добрі стосунки, бо ж в житті за все доводиться платити.

- Тобі немає за що просити вибачення. Катю, сестричко. - жінки обійнялись, бо якби там не було, вони рідні сестри й раділи цьому. Сама доля розпорядилась, що Богданку виховувала кровна людина.

Дівчинка, за такий короткий час про своє народження дізналась стільки всього, що  відчула потребу вийти на двір. Їй хотілось подихати нехай холодним, але повітрям. Вона ще навіть не до кінця прийняла правду про рідну матір, як дізналась, хто її  справжній дідусь. 

- Богданко, зачекай! - крикнула Неля, що вибігла за донькою слідом.

Дівчина закотила очі, бо була впевнена, що нічого нового з вуст Нелі не почує.