Розділ 35

Неля.     

      Неля отямилась вже в машині. Коли розплющила очі, усміхнулась, бо перед нею знаходився Макар. Вона потяглась долонею до його обличчя, аби переконатись, що він справжній, що їй не примарилось. Тепло його шкіри на пальцях її рук привело до пам’яті. Тоді Неля несподівано накинулась з кулаками на чоловіка. Вона гамселила його куди попало, випускаючи на волю біль.

- Я думала ти мертвий. Що до цього причетний батько чи Савицький! Я не хотіла вірити, що ти зникнув за власною волею. Але тепер бачу, що так і було. Ти покинув мене. Покинув! Ненавиджу тебе. - гіркі сльози котились по щоках жінки, що оповита була справжнісінькою люттю.

- Нелю, послухай мене! - Макар схопив жінку за обидві руки та змусив поглянути на нього. - Я вимушений був зникнути. - помітивши в очах Нелі цікавість, відпустив її руки й додав вже спокійніше. - Люди Савицького їхали за мною, вони притисли мене з усіх боків, зрештою, змусивши з’їхати з моста. Я дивом вижив. 

Потім Неля побачить на власні очі наслідки цього жахливого переслідування. Макар шкутильгав на праву ногу, його часто діймав головний біль через травму голови.

- Я змушений був довгий час переховуватись, аби вони думали, що я мертвий. Рік прикутий до ліжка, ще рік на інвалідному візку, та головне, що я живий. Нелю, я ніколи не забував про тебе. 

- Але й не шукав.

- Боявся, що можу тобі нашкодити. Що разом з собою приведу до тебе Савицького чи твого батька. Мені було відомо, що ти втекла та почала нове життя.

Неля від щойно почутої інформації не могла промовити жодного слова. Чи могла вона знову довіряти Макарові? Чоловікові, якого не забувала. Чоловікові, від якого народила доньку. Те, що він пережив було жахливо, і винний в цьому Савицький. Вона видихнула з полегшенням, бо руки батька “виявились чистими”. 

- Що тобі потрібно від мене зараз?

- Не знаю, Нелю, адже я розумію, що минуло багато років. Тепер ти заміжня. - вказав на обручку, що боляче засяяла окові. Надіявся на можливість з нею зустрітись і зізнатись, що досі кохає. За весь цей час розлуки не зміг ні до кого прикіпити душею, тому залишався самотнім. - Ти щаслива з ним?

На слові - щаслива Неля замислилась, бо не знала напевне. Вдячною - так, бо Алекс врятував її від самої себе. Чоловік ніколи не ставив зайвих запитань щодо її минулого, а просто кохав, безумовно, любов’ю про яку пишуть в жіночих романах. Їм було гарно вдвох, Неля відчувала себе захищеною, а це було їй життєво необхідно. Алексіс був старший від неї на двадцять три роки, але така різниця у віці її не лякала. Навпаки їй подобалось відчуття захищеності та спокою, якою наділяв чоловік. Алекс був розсудливий і доволі мудрий. Знайти до Нелі підхід виявилось не просто, але йому це вдалось. 

Життя в Греції геть відрізнялось від життя в Україні. Неля, наче опинилась в іншій реальності - кращій, світлішій. Вона подружилась з родиною Алексіса та його молодшими сином і донькою, що відразу прийняли її. Діти проживали разом з рідною матір’ю, але часто приходили до них з Алексом в гості. В такі моменти Нелі було важко, адже думки про Богданку її ніколи не полишали. Та навіть тоді вона не була готова забрати до себе доньку.

Неля ніби щойно поглянула на своє життя з боку. Під іншим кутом. Під іншим напрямом. Вона дозволяла себе кохати, але при цьому не кохала, бо в серці був інший. 

- Я маю тобі в дечому зізнатись. - сказала не те що сподівався почути Макар. 

- Я слухаю, Нелю.

Жінка набрала повні груди повітря і видихнула, зізнавшись.

- У нас є донька. Її звуть Богдана.

Макар розширив зіниці, не віривши у почуте. 

- Я нічого не знав про це. Нелю, як? Як так трапилось? 

- Я віддала її на виховання іншим людям. Можеш мене зневажати, проклинати, але таким було моє рішення. - Неля знову відчула, як до горла підступив клубок, а на очі навернулись сльози. Попри не готовність забрати собі доньку, вона сумувала за нею. Весь час думала про неї, відчуваючи свою провину. Потайки від Алекса писала листи й разом з подарунками відправляла їх Каті. 

- Де вона зараз?

Неля, не приховуючи нічого розповіла Макарові про найскладніший період її життя.

- Пробач, Нелю. Це через мене тобі довелось бігти та покинути Богданку. - Макар притягнув до себе жінку, що на цей момент заходилась риданнями. - Час. Він все розставить на свої місця. Не плач, кохана. Я з тобою і більше нікуди не дінусь. Чуєш? - підняв її підборіддя, аби Неля поглянула на нього та переконалась, що знаходиться в надійних руках.

Неля на якусь мить відійшла від всіх правил і заборон. Вона оповила руками шию Макара і підставила губи для поцілунку з ним. 

***

 Уляна. 

     Плану поїхати в центр завадив наполегливий дзвінок у двері. Уляна нахмурилась, бо була впевнена, що це завітала сусідка, що не втрачала можливості потеревенити. Проте на місці балакучої жінки, стояв інший сусід. Чоловік нещодавно оселився поверхом нижче. Проживав без дружини та дітей, тому пані Іра при кожній зустрічі з Уляною рекомендувала їй приглядітись до сусіда. Уляна заперечувала, але все ж мати справу з чоловіком довелось.

- Тільки не кажіть, що знову.

- Знову, Уляно. Ви мене за тиждень вже двічі затоплюєте і з цим потрібно щось робити.

- Пропоную попити каву або чаю.

- Ви зараз жартуєте чи серйозно?

- Аби вас заспокоїти, для початку я перекрию воду, вчергове зателефоную сантехніку й аж тоді сядемо на кухні.

Уляні завжди вдавалось легко порозумітись з чоловіками, але сусід поверхом нижче виявився ще тим занудою. Попри його привабливість та харизму був незламним в питанні комфорту, який Уляна знову порушила, вчинивши потоп. 

- Давайте краще я, а то ще більше наробите біди. - прозвучало з вуст чоловіка, наче комплімент. 

Уляна відсунулась і дала чоловікові увійти до помешкання. Вона відразу вловила носом запах його парфум, що несподівано викликав в ній реакцію. Чоловік, як на зануду виявився вправним ремонтником, і за мить витоку води, як і не було. Поки сусід вправлявся з краном і йому належними девайсами Уляна встигла роздивитись чоловіка, як слід. Дивно, чому вона раніше не звертала на нього ніякої уваги. Зовнішній вигляд повністю відповідав її ідеалу, а запах парфум, той проник глибоко всередину.