Розділ 33

Неля.

     Олександр сидів в своєму робочому кабінеті, намагаючись зосередитись на роботі. Зі зникненням Нелі в нього все падало з рук, він часто був розлючений, що відбивалось на інших. Був виснажений, знервований, мав одне на меті - знайти дружину та зазирнути їй у зрадницькі очі. Чи думав він, що зробить, коли знайде її - звісно. Щодня, щоночі, щохвилини. Лютий звір, якого він стримував в собі виривався на волю, щоразу, як на очі потрапляла якась Неліна річ. Дівчина остаточно зруйнувала його віру в щасливу сім’ю і повинна за це заплатити, а також за біль, якого завдала своїм вчинком. Савицький потягнувся за чашкою з кавою від якої вже вернуло, коли до кабінету постукали.

- Заходьте. - гукнув розлючено, бо мав необережність розлити вміст чашки на папери. - Чорт забирай, вас усіх!

- Бачу я не вчасно?

Савицький гнівно зиркнув на Кирила. 

- Краще подай ганчірку.

- У мене для тебе є щось краще.

В кабінеті зробилось напрочуд тихо, Саша покинув рятувати документи й поглянув на хлопця. Не хотів марно надіятись на новини, бо не один раз доводилось розчаровуватись, але цього разу Кирило мав самовпевнений вигляд. 

- Ми знайшли її. Проте, слід поквапитись. Всі деталі розповім по дорозі.

Савицький схопив піджак і якнайшвидше побіг до машини, не віривши, що нарешті дістався до Нелі.

***

    Попри пізню годину у вікнах Зарецьких світилось. Шум, який доносився з коридору пробудив Лілю.

- Святослав, куди ти зібрався? Ти ж пив.

- Це було вчора. - гаркнув, не дивлячись на дружину.

- Скажи мені, куди ти їдеш? - Ліля не відступала, бо відчувала недобре.

- Яке тобі діло? 

- Я боюсь, аби ти не наробив дурниць.

- Дурниці наробила наша люба донечка. Це через неї я втратив “Ластівку”, через неї Савицький ледь не вбив мене. - вказав на милицю без якої тепер не міг нормально пересуватись. 

- Мені шкода. Шкода тебе. Нелю. Нашу сім’ю, але все ще можна виправити. - Ліля торкнулась рукава чоловікової сорочки, все ще сподіваючись на диво. Святослав зупинив на ній свій грізний погляд, а потім висмикнув руку.

- Нічого, Лілю вже не виправити. Відпусти. 

Святослав схопив свою куртку, дорожню чорну сумку та вибіг з квартири. Ліля сіла на пуфик, що стояв в кутку біля дверей і заплакала. Вона втомилась. Втомилась віддавати себе. Терпіти знущання. Миритись зі зневагою. Чи вона не жінка, яка заслуговує на щастя? Чи їй не хочеться відчувати себе коханою? Всі свої роки вона віддавала, рятувала, підтримувала, задовольняла чоловіка, не помічаючи, що при цьому втрачає себе. Вона молитиметься, аби Неля встигла до появи Святослава відлетіти в іншу країну і нарешті там розпочати нове життя. Пройдуть роки, коли вона зможе зазирнути доньці в очі та знову обійняти її.  

- Годі, втомилась. Набридло бути жертвою. 

Ліля витерла сльози та натягнула на обличчя посмішку. Вона самотужки прирекла себе на ув’язнення. Триматися за чоловіка, котрий ніколи не кохав її було безглуздо. Час прощатися. Через годину квартира спорожніє, і тільки запах жіночих парфумів нагадає про присутність тут колись тепла та затишку.

Неля сиділа в залі очікування, перебираючи на своєму пальті чорні ґудзики. Вона помітно нервувала, бо її рейс затримувався. Думки, які вирували в голові, дівчина завзято проганяла. Вона вирішила замовити каву, аби трохи заспокоїтись. Офіціантка, прийнявши замовлення вже за три хвилини вручила Нелі чашку бадьорого напою. Неля розплатилась та як годиться чемній людині побажала молодій дівчині гарного дня. Вона не відразу відчула на собі погляд карих очей, що пропалювали спину. Коли озирнулась, то ледь не випустила чашку з кавою. Біля одного з магазинів Duty Free (магазин безмитної торгівлі) стояв батько. Їхні погляди миттєво перетнулись. Неля подумала, що всьому настав кінець, втім в очах Святослава вона помітила те, що ніколи не помічала до цього. В його погляді кудись зникнув вічний гнів. Ненависть, якою був завжди оповитий більше не відчувалась. Вони стояли мовчки, вдивляючись одне на одного кілька секунд, аж поки чоловік не розвернувся та не зникнув поміж людей. Нелі на якусь мить здалось, що це все їй примарилось і не було ніякого батька. Невже, його тінь переслідуватиме її усе життя? Та правда була іншою. Нарешті чоловік, котрий власні почуття завжди ставив вище за інші, зумів відпустити доньку. По дорозі сюди, Святослав був впевнений, що як тільки-но наздожене Нелю, то всадить її до машини й поверне додому, проте, забачивши дівчину, збагнув іншу істинну. Він випустить пташку зі золотої клітки в яку вона потрапила по його добрій волі. Нехай летить за покликом серця, аби тільки далі від Савицького та його світу. Після того, як він спалив “Ластівку”, Святий втратив сенс існування. Він зненавидів зятя і готовий був будь-що відімстити йому.

Святослав сів в авто та набрав смс-повідомлення. Він знав, що Савицький вже близько, тому приготувався до зустрічі з ним. Він крутив на пальці золоту печатку, поглядаючи крізь лобове скло на людей, що сновигали туди-сюди. Ніхто зі звичайних прохожих не здогадувався, що в цю мить автомобіль одного з кримінальних авторитетів був розстріляний впритул невідомими в масках. Пройшло понад п’ять хвилин, коли нарешті зазвучав мобільний Святослава. Розблокувавши екран Святий прочитав повідомлення на яке чекав, затамувавши дихання.

Все чисто!

Святий поклав телефон на пасажирське сидіння, відчувши полегшення. Він завів двигун і зі спокійним серцем вирушив додому.

***

Уляна. 

    Після повернення Уляна поквапилась до батька в лікарню. З пакетами смачненького дівчина увійшла до палати, але ліжко на якому лежав тато, виявилось порожнім. 

- Скажіть, куди ви перевели мого батька? Ви ж не могли його виписати? Ще надто рано.

Медсестра, яка ставила батькові Уляни крапельниці дивилася на неї, мов на навіжену.

- Хіба вам нічого невідомо?