Розділ 32

    Степан відразу впізнав Уляну. Зрадів її появі та заразом зніяковів, бо відчував перед нею провину та сором. Хвилювання заважало говорити, чоловік був помітно виснажений й засмучений, адже, це через нього вони з донькою опинились на вулиці.

- Улянко. - потягнувся до доньки.

- Тату, лежи й ні про що не хвилюйся.

Чоловік відкинувся на подушку, важко дихаючи.

- Прости, Уляно. - з куточків очей чоловіка скотилися дві краплинки сліз.

Дівчині шкода було батька, накоїв лиха і собі і їй, то що ж тепер? Ненавидіти? Вичитувати моралі?! Наперекір скоєному, вона продовжувала його любити.

- Я обіцяю, що кину пити та грати. Знайду роботу, тільки встану на ноги.

- Все так і буде, татку. Але зараз головне дбати про своє здоров’я та набиратись сил, а там разом, ми й гори звернемо.

Чоловік крізь сльози усміхнувся. Щойно вони помінялись з донькою ролями. Чи так повинно бути, що діти втішають когось з батьків, бо той чи інший заплутався в житті й встиг накоїти дурниць, що ледь не коштувало життя? Інколи дорослим самим потрібна допомога та втішне слово когось з близьких.

- Тато, я повинна поїхати в деяких справах, втім я скоро повернусь. Обіцяю, що не покину тебе більше. 

- Добре, донечко. Добре. Я чекатиму на тебе. Ти тільки бережи себе, дитинко.

Уляна підправила батькову ковдру після чого з невпевненістю покинула палату. Відчувалась якась душевна тривога, втім Уляна якомога далі проганяла від себе неспокій, мало через, що такі відчуття, адже повернення додому було сповнене надзвичайних новин, тож й причин для хвилювань було достатньо.

Приємно було опинитись біля моря і байдуже, що сезон відпочинку завершився. Повсюди було відчутно насичене морське повітря, оповита надзвичайною природою тутешня місцевість тішила око. Дівчата з повними торбами увійшли до цегляного будинку в якому тимчасово мешкала Неля. Родичка пані Елі виявилась надзвичайно доброю жінкою, яка мала потребу про когось турбуватись. Єдиний син ще минулого року подався на заробітки до Португалії, залишивши стареньку в самотності. Звикнути до тиші, було не складно, бо життя жінці дарувало різні випробування, довелось пройти, і через першу світову, і голод. Забачивши гостей, пані Валя запросила їх до кімнати, запропонувавши скуштувати теплого борщу з вареничками. Ніхто не думав відмовлятись й із радістю погодився на домашню смакоту. 

- А, де ж Неля, тітко Валю? - гукнула пані Еля, озирнувшись в пошуку дівчини.

Несподівано зі спальні вийшла Неля, тримаючи на руках маленький теплий згорток. Вона була виснаженою після пологів, втім надзвичайно зраділа їхньому приїзду. Катя та Уляна кинулись до Нелі. Не стримуючи сліз вони почали обійматись.

- Обережно. - нагримала на дівчат пані Еля, коли ті, обіймаючи ледь не зіштовхнули з ніг подругу. Жінка зустрілась поглядом з Нелею і відразу вловила її занепокоєність. - Як ти, дівчинко?

Неля глянула на дитинку, що тримала на руках і відповіла.

- Це було не легко, але я це зробила.

- Зробила, Нелю, зробила. - жінка поклала долоню дитинці на маківку, а іншою обійняла дівчину. - Дозволь взяти її на руки.

Неля, немов чекала на таку послугу. Вона з обережністю, втім без зайвої тривоги передала згорток пані Елі. Жінці, котрій довіряла найбільше.

- Тут все необхідне для дитинки й мамусі. - вказала кивком голови на пакети, що залишили біля порогу дверей. 

Неля подякувала, але навіть не зазирнула до середини. Тіло та душа потребували спокою. Пологи та сама вагітність виявились для дівчини стресом. Не розуміла, чому всі довкола завжди стверджують, що для будь-якої жінки, це найкращий період. Окрім нестерпного болю і постійної нудоти не запам’яталось нічого хорошого. Навіть дитина, й то не тішила. Замість того, щоб виспатись після виснажливої ночі Неля змушена була годувати доньку та заспокоювати, бо, з перших хвилин дівчинка вирішила показати  характер. Звісно, немовля ні в чому не було винне, не проста вагітність, не найкращий емоційний стан молодої мами вплинули на дівчинку. Народжувати довелось вдома, адже їхати до лікарні могло бути небезпечно. Вона досі була впевнена, що батько не передумає щодо дитини, і тільки чекає часу, аби зашкодити їй з немовлям. Щодо Савицького, він також міг знаходитись десь поруч. Пробачити їй зраду та й ще дитину від іншого, таке могло хіба що наснитись. На щастя тітка Валя мала досвід в акушерстві, а тому впоралась з народженням немовля своїми силами. Поки Елеонора Павлівна колисала маленьку, Неля з дівчатами мали змогу трохи поговорити. Катя та Уляна розуміли втомлений стан Нелі, тому не особливо насідали на неї з розмовами, а тим паче не  розпитували деталі народження, хоча було цікаво послухати про її відчуття, адже колись і вони стануть мамами. За смачним обідом всі трохи розслабились і відпочили з дороги. Тітка Валя раділа новим гостям, бо не кожен день до неї хтось приїздив. Попри свій немолодий вік, жінка була сповнена енергії та життєрадості. 

- Нелю, ти вирішила вже, як назвеш дитину? - запитала бабуся. 

Всі зосередили свою увагу на Нелі, бо й справді було цікаво, яке дівчинка матиме ім’я.

- Богдана. - оголосила, не роздумуючи над іменем, бо як тільки-но зустрілась з донькою відразу відчула, як її зватимуть. - Можна мені з вами трьома поговорити? - звернулась Неля до подруг і пані Елі.

- Ви сидіть, розмовляйте, а я піду чайник поставлю. - тітка Валя залишила дівчат і тихою ходою відправилась на кухню.

Богданка, щойно напившись грудного молока солодко заснула, дозволивши своїй мамі сказати важливе. 

- Що ти нам хочеш сказати, Нелю? Ми приймемо будь-який твій вибір.

- І навіть те, що я хочу залишити Богданку?

Дівчата переглянулись між собою, хоча й мали підозри щодо неминучого рішення.

- Нелю, це післяродова депресія. Але вона минеться. 

- Елеоноро Павлівно, чи не ви щойно запевняли мене, що приймете будь-який мій вибір. То, ось він. Такий який є.