Розділ 30

     Святий не знав куди себе подіти, з хвилини на хвилину мав прибути Савицький, якому потрібно буде пояснювати, де поділась Неля. До рота крім краплі оковитої нічого не лізло. Так би сидів і топив своє горе в чарці білої, та в “Ластівку” заявився Олександр. Святослав хотів було подати йому руку, але той проігнорував даний жест.

- Де Неля?

- Сава, я тобі зараз все поясню. 

- Пояснюй, але не довго. - сів навпроти, поклавши перед собою руки на стіл.

Святослав відкашлявся, бо в горлі щось стисло, він рідко коли хвилювався та чогось боявся, але зараз волів би зникнути з радарів землі, аби тільки не дивитись у вічі Савицькому.

- Нелька кудись зникла, але ти не хвилюйся мої люди її шукають.

- Погано шукають. - Олександр нахилився вперед, глянувши невдоволено на Святослава. - Святий, не раджу бавитись зі мною в кішки-мишки, я однаково дізнаюсь правду. Зізнавайся, що між вами трапилось?

- Та нічого, Сава, клянусь.

- Не вірю. Ти знову її засмутив.

Святослав насупив густі, чорні брови, стримуючи гнів. Це через Нельку він зараз змушений сидіти та виправдовуватись. І перед ким, перед молодшим за нього на декілька років молодиком, втім значно вищим за статусом.

- А може, це через тебе? Вона не хотіла за тебе виходити.

Вилиці Олександра нервово заходили, втім загалом він залишався спокійним і зібраним. Він нізащо не викаже своїх справжніх емоцій.

- Пробач, чорт мене поплутав. Я просто хвилююсь за неї. Можливо її викрали люди Богомола?

- Не будь дурним, якби за цим стояв хтось з його людей, то б ми вже про це знали.

- Твоя правда. 

Савицький ще якусь мить посидів, а потім підвівся, не збираючись тут більше гаяти часу. Втім перед тим, як остаточно покинути заклад ще раз глянув на Святослава, той не дочекавшись поки він зникне за дверима кафе, одним махом випив чарку горілки, після чого долив ще. Саша глянув на охоронців, що завжди супроводжували його. Двоє з них хутко підійшли до Святослава та взяли попід руки, в руках іншого охоронця він побачив каністру бензину та з жахом глянув на Савицького.

- Саша, не треба. “Ластівка”, це все, що в мене залишилось. Вона - моя. 

- Вона твоя тільки тому, що я дозволив.

Савицький ще раз глянув на хлопців, аби впевнитись, що ті все зрозуміли й поквапився на вихід. Опинившись в салоні автомобіля розстебнув ґудзики на своєму піджаку. Кирило, що сидів за кермом, зі сумом поглянув в бік “Ластівки”, котра на той момент палала яскравим вогнем.

- Не пошкодуєш?

- Я тебе прошу. Забігайлівка, не більше. Давно, треба було її спалити. Може, цей почне швидше думати, а то крім шльондр і алкоголю нічим останнім часом особливо не парився. - Саша засукував рукава сорочки й відкинувся на сидіння, заплющивши очі. - Що по Нелі?

- Шукаємо. Допитали одногрупників.

- Що значить допитали? Я просив все спокійно, без зайвої уваги.

- Так і є. Хлопці діють акуратно.

- Сподіваюсь. Мені зайвого галасу не потрібно. Вчителька і Катя, що?

- Кажуть, що Неля була в них, переночувала. Куди пішла - потім, не знають.

- Як думаєш, правду кажуть?

- Схоже на те. 

- Однаково продовжуйте стежити за ними. А їхня третя, ця, що в Італії?

- Хлопці вже там. Перевіряють.

Саша задовільно кивнув.

- На сьогодні досить. Їдемо додому. 

Опинившись в дома на самоті, Савицький скинув свою звичну маску за якою приховувався звичайний чоловік. З почуттями, з переживаннями та болем в серці. Він підозрював, що Неля на фоні депресії вирішила втекти світ за очі. Зникнути з лиця землі для батька, для нього. Останнє було прийняти вкрай важко, бо вважав, що робить для дружини все можливе, аби вона тільки почувалась щасливою. Для нього ж ніхто ніколи нічого не робив. Свого батька Саша не знав, а мама, окрім того, що виховувала двох синів від різних чоловіків намагалась влаштувати своє особисте життя. Чомусь повелось так, що жінка усю свою любов віддавала молодшому синові, а Саші її залишки. Хлопець пояснював це тим, що матір була ображена на його батька, який покинув її ще вагітну, тому ця образа автоматично переадресувалась на нього. Від цього він все своє життя намагався привернути до себе її увагу. Спочатку дрібними витівками, пізніше, більш серйозними, з попаданням у поліцейський відділок, і найстрашніше, в одну зі злочинних банд. Аби заслужити її схвалення він, мабуть, тому й став тим, ким являється на сьогодні. Його знали всі довкола, його боялись та поважали водночас, до нього прибігали по допомогу, але, на жаль, мама цих старань досі не оцінила, вважаючи сина звичайним злочинцем не вартим її любові та поваги. Синдром недолюбленої дитини переслідував його протягом цілого життя. Йому хотілось заповнити свою душевну порожнечу. Бути комусь потрібним і коханим. Він відчував необхідність дбати про когось. Коли він помітив Нелю, його світ перевернувся. Вона могла стати тією, кому він віддав би усе не вагаючись, але вона втекла. Вона зрадила його віру в те прекрасне, що письменники називають - коханням. При згадці про дружину боляче закололо в області серця, йому не раз доводилось зазнавати болю, відбиватись від отруйних ножів в спину, але це все виявилось нічим в порівнянні з тим, як вчинила Неля. Олександр витягнув з кишені штанів гаманець в якому носив її фото. Його мила, безневинна дівчинка виявилась стервом, здатною на підлість. Він пальцем провів по глянцевій поверхні знімка, милуючись її красою. Понад усе на світі хотів знайти її та зазирнути в її зрадницькі очі. Його охопила нестримна лють, що зумовлена була образою. Саша взяв до рук запальничку і підпалив фото. Спостерігав, як жовті язички полум'я стирають з поверхні образ коханої дружини. Він ненавидів, коли його намагалися обманути чи використати у власних цілях. Дізнавшись, що щось коїться за його спиною неодмінно знайде спосіб покарати винних. 

Святий в розпачі вбіг до квартири. Ліля, вийшовши йому на зустріч заціпеніла, бо вигляд мав жахливий. Весь розтріпаний, з численними саднами на обличчі та руках.