Розділ 29

Неля.

    Ноги Нелі вчергове привели її до квартири Елеонори Павлівни. Ще з порогу жінка помітила жахливий стан в якому перебувала дівчина. Дізнавшись, що з нею відбулось неабияк засмутилась. Через що бідолашній в її віці доводиться лише проходити. Вона вперше не знала, що говорити та що радити. Неля попросилась залишитись в них на ніч, бо бачити батька не було сил. Її все більше виснажували напади нудоти до яких додалось ще й запаморочення.

- Я скористаюсь вашою ванною. Хочу змити зі себе негатив останніх днів.

- Тільки не довго і краще контрастний душ, гаряча вода може нашкодити дитинці.

- Гаразд. - Неля взяла чистий рушник, який їй вручила Катя та зникла за дверима ванної кімнати.

Вона стягнула зі себе увесь одяг та підставила тіло під струмені теплої води. Несподівано її настигла втома, зумовлена не запланованою вагітністю. Печаль огорнула серце та душу, злість оповила - ясний розум. Дівчина торкнулась свого живота не відчуваючи нічого крім страху та жалю до себе. Вона не бачила для себе іншого виходу, як позбутися власної дитини. В цей момент здавалось, що зі зникненням немовляти вдасться оминути проблем. 

- Щось Неля довго у ванній. Мабуть, варто постукати, запитати, як вона? - промовила Катя, тривожачись за подругу.

Елеонора Павлівна поглянула на доньку, передчуваючи недобре. Жінка різко підірвалась з крісла та побігла до дверей ванної кімнати, коли вона зайшла, то Неля лежала в наповненій гарячій воді й ридала. 

- Не треба, Нелю. Не роби цього. - схилилась до бідолашної, добре, знаючи, що вона зараз відчуває. Жінка подала їй халат, що висів на гачку дверей та допомогла їй вилізти з ванної. - Ми щось обов’язково вигадаємо. 

- Що? Що, Елеоноро Павлівно? - розридалась в жінки на плечі. - Батько мене уб’є. Він страшна людина. І Савицький також, бачили б ви, як він дивився на мене, коли дізнався, що я бачилась з Макаром.

- Я знаю, дівчинко. Знаю. - погладила Нелю по рудому волоссі. Дівчина звела перелякані очі на жінку.

- Мені страшно. Я впевнена, що до зникнення Макара причетний хтось з них. Саша не простить мені зраду, і батько мене ненавидить.

Кому, як не Елі було знати про "здібності" Святослава. Для цієї людини не було нічого святого, і надіятись, що він поставиться з розумінням до власної доньки - малоймовірно.

- Ось, що ми зробимо. У мене в Криму в селі Журавлівка живе рідна тітка. Ти на момент вагітності поїдеш до неї, вона хороша, глядітиме тебе, а після народження дитини вирішимо, що робитимемо далі. Нелю, я не залишу тебе. - жінка обережно торкнулась живота дівчини, відчуваючи за неї відповідальність. - Я врятую вас. Все буде гаразд. 

Слова пані Елі допомогли Нелі опанувати себе і повірити в краще. Вона попрохала Катю дати їй їхній “тижневик” сторінки якого витримували не один раз потік синього чорнила та краплі дівочих сліз.

- Хочу в ньому востаннє виговоритись.

- Нелю, ну, чому востаннє? Ти повернешся. - Катя переконувала подругу, а в самої на душі шкребли кішки. - Ти впораєшся. І пам’ятай, ти не самотня в цій ситуації.

Дівчата обійнялись, так, наче прощались назавжди. Неля боялась навіть уявити собі, що б робила без підтримки та допомоги Каті та пані Елі. Вона не була готова до чергових змін в її житті, проте знову доводиться попри власну волю миритись з випробуванням долі, що так і норовила збити її з праведного шляху. А вже на світанку слід Нелі зникнув на довгі місяці, а потім й роки.

***

     Коли за кілька днів в двері роздався гучний стук, Еля не здивувалась, ба більше, вона була до цього готова. Інша справа Катя, дівчина боялась гніву Неліного батька чи ще гірше, появи Олександра. Жінка запевнила доньку, що все буде гаразд і їм нічого боятися. Вона відчинила двері квартири до якої не дочекавшись запрошення увірвався Святослав. 

- Де вона? - налетів буревієм на жінку, ледь не зіштовхнувши її з ніг.

- Я не знаю. 

- Не бреши. Вона пішла до тебе і з цього часу не з’являється в дома. 

- Вона справді була тут, та два дні тому пішла, сказала, що повертається додому. Тож, це ти мені скажи, де Неля?

Святий підійшов до жінки. Високий, статний, завжди, коли Еля опинялась біля нього близько, почувалась мурахою, яку здатний був розчавити.

- І ти думаєш я тобі повірю? 

Еля здвигнула плечима, змовчавши при цьому.

- Елька, ти затіяла небезпечну гру. Краще сама зізнайся.

- А то, що? - запитала з викликом у голосі. - Думаєш, я тебе боюсь? Тобі ніколи не здобути наді мною влади. - в цю мить очі Святослава наповнились люттю, адже Еля поцілила у його слабке місце. - Знаєш, що? Ти не за доньку переживаєш, ти боїшся за свою шкуру, адже Савицький не пробачить тобі її зникнення.

Святослав зціпив зуби, ударив би, була б на місці Елі інша жінка. Катя попри свій страх вийшла зі своєї кімнати та стала на бік матері. Вона попрохала чоловіка піти, давши їм спокій. Він зиркнув на дівчину, розуміючи, що йому тут не раді, втім йти не поспішав. Святий наблизився до Каті та поглянув у її карі очі, схожими з його. “А я й не помічав цього раніше”- подумав, але в голос сказав інше.

- Я знаю, це ти. - прошипів дівчині в обличчя.  

- Не займай її. - Еля стала між донькою та чоловіком, готова будь-що захищати своє дитя.

Святослав, зрозумівши, що таким чином нічого не доб’ється, вирішив все ж піти, кинувши на прощання:

- Якщо ти думаєш, що тобі це так минеться, то помиляєшся. Я за вами стежитиму.

Коли за чоловіком нарешті зачинились двері, Еля часто задихала, неабияк налякавши Катю. Жінка сперлась на стіну, намагаючись прийти до тями від щойно пережитого перенапруження. Святослав був, ніби хвороба, позбутися яку було вкрай важко, іноді навіть неможливо. Хвороба, котру, здавалось нарешті вилікували, але згодом вона поверталась і вкотре руйнувала твоє життя. 

- Катю, все гаразд. Минулось. Ходімо пити чай.

Святослав не стримуючи люті, увірвався до квартири, збиваючи все на своєму шляху. Не роззуваючись він влетів на кухню, де Ліля з пані Раєю пили чай. Хатня помічниця, аби не накликати ще більшого гніву господаря відразу забралась геть.