Розділ 25

Неля.

     Неля незчулась, як випорожнила самотужки усю пляшку. Від випитого в неї покращився настрій і відпали будь-які заборони. Тоді вона замовила ще одну і попрохала увімкнути музику. Працівники поводились обережно, аби ненароком не накликати на себе гнів хазяйки. Неля почала привертати до себе увагу інших відвідувачів, що їй геть не сподобалось. Помітивши, як на неї дивиться одна з дівчат, що сиділа за сусіднім столиком, вирішила озвучити в голос своє невдоволення.

- Чого витріщилась?

Дівчина до якої звернулась Неля виявилась не з лякливих, і здатною відповісти.

- Потрібна ти мені, хто ти така, щоб на тебе витріщатись?!

- Я та, хто може зробити так, що мої очі тебе в цьому ресторані більше не бачитимуть. - Неля відчула, як її розум затуманюється гнівом, очі пеленою злості.

Дівчина на сказане лиш пирскнула зі сміху, після чого байдуже повернулась до розмови з чоловіком з котрим вечеряла. Нелі вочевидь не сподобалась реакція цієї зарозумілої дівки, тому що вона з келихом червоного вина піднялась та підійшла до їхнього столика. Наблизившись до дівчини Неля плеснула їй в обличчя вино, не залишивши її світлій сукні шансу на порятунок.

- Ах ти стерво! 

Дівчина накинулась на Нелю з кулаками. Нелю такий хід подій лише задовольнив. Вона, ніби чекала, аби з кимось зчепитись. Охорона, яка відразу прибігла ледь їх розборонила. Не обійшлось без жмута видертого волосся, подряпаного обличчя та нецензурної лайки. Заспокоївшись, Неля повернулась до свого столика та погукала офіціанта, аби зробити чергове замовлення.

- Нелю Святославівно, можливо краще чаю або кави? Наш бармен може приготувати вам наш фірмовий гарячий шоколад.

- Цим будеш поїти когось іншого. Он їй запропонуй. - кивнула в бік дівчини з якою щойно мала сутичку. Неля знову помітно завелась, зухвале обличчя незнайомки її дратувало.

Офіціанту нічого не залишалось, як виконати замовлення. Неля вже було розслабилась, коли перед нею несподівано з’явився Кирило - охоронець якому Савицький довіряв найцінніше. Її.

- Неля Святославівна, Олександр Романович наказав, аби я відвіз вас додому.

- Розбіглась. Хай ця, перепросить в мене, і я подумаю йти мені чи ще залишитись. - Неля вказала на дівчину, що намагалась зі своєї сукні витерти червону пляму. - Весь вечір зіпсувала. Стерво.

- Слухай, тобі мало? Хочеш ще? - в конфлікт втрутився чоловік дівчини.

- Я б не радив. - звернувся до нього Кирило спокійним, втім холодним тоном.

- Ти краще бабу свою заспокой, бо борза надто. Поводиться, так, немов це місце належить їй.

- Ні, не їй. Її чоловікові.

Незнайомець, зрозумівши про кого йдеться відразу змінився в обличчі. Його налякані очі забігали туди-сюди. 

- Вибач, ми не знали. - звернувся до Нелі, що вже ледь на ногах стояла. - Настя погарячкувала. З ким не буває. - зиркнув на дівчину, що від подиву розтулила рота.

Нелі здалось, що чоловік прямо зараз встане перед нею на коліна, аби тільки вона не розповіла про інцидент Савицькому. На щастя Кирило припинив цей цирк.

- Годі, виправдовуватись. Наступного разу, краще дивись за своєю дівчиною, бо подряпаним обличчям може й не обійтись.

- Ми все зрозуміли. Ще раз, вибачте. - парочка, яка ще хвилину тому вважала себе постраждалою, вибігла з ресторану, дякуючи долі, що для них минулось все саме так. В цьому місті ніхто не бажав мати проблеми з Савицьким і його людьми.

Неля нарешті допила другу пляшку та сіла в машину. По дорозі її встигло знудити, тому довелось зупинитись. Вона вже й сама була не рада, що так напилась. В голові паморочилось, шлунок викручувало, мріяла про одне, аби якомога швидше опинитись в зручному ліжку під теплою ковдрою, втім Олександр завадив її планові. Дочекавшись, коли авто заїде у двір підійшов ближче, аби допомогти Кирилові. Неля ледь трималась на ногах, волосся вибилось із зачіски, туш розмилась, на щоці рясніла подряпина. 

- Я сама, не потрібно мені допомагати. - Неля мало не впала поки пручалась. 

- Нелю, що ти твориш? Напилась. Влаштувала бійку. - зиркнув на розпашілу щоку.

- Вже доповіли? - незадоволено зиркнула на Кирила, що продовжував тримати її за лікоть. - Відпусти. - висмикнула руку і ледь не повалилась на Олександра.

Чоловік розпорядився Кирилові йти, а сам поволік Нелю до будинку.

- Ти мені ненависний. Нічим не кращий за мого батька. Що? Думаєш, я не розумію в яку гру ти граєш? Почуваєшся владним наді мною. - Неля спробувала вирватись з рук Савицького, втім, аби дівчина собі не нашкодила продовжив її міцно тримати.

Неля ще щось бурмотіла, лаялась, розмахувала руками аж доки не провалилась у сон. Вона не знала, хто її переніс в спальню і вклав в ліжко, та вранці вона почувалась жахливо. Довелось прийняти пігулку та прикласти до голови змочений в холодній воді рушник. Цей спосіб від похмілля використовував її батько. Хоч якась від нього залишилась користь та пам’ять. Саша сидів за столом і снідав, коли до кухні увійшла Неля, вигляд якої був, ніби з хреста знята.

- Доброго ранку. Кави чи чогось міцнішого? - усміхнувся, не жаліючи дружину.

- Розсолу. 

Олександр не зволікаючи налив Нелі склянку “народного напою”, який справді частково зміг полегшити ранкові страждання.

- Дякую, і вибач за вчорашнє. Я наговорила тобі зайвого.

- Чого ж?! Все чесно. По суті.

Неля опустила очі донизу, чомусь було соромно за свої слова, окрім ненависті, яку вона вчора гостро відчула в ній говорили й інші почуття. Олександр ніколи не підвищував на неї голос, завжди був терплячим, хоча й дещо вимогливим. Він прислухався до деяких її порад і бажань. А, це для неї мало значення. Вона усвідомлювала, що насправді Олександр нею вміло маніпулює, але хіба в неї був вибір, краще так, ніж би знущався, як йому заманеться. В пам’яті знову виринув образ Макара. Цупкі жіночі руки обіймали його за шию, ось кого вона в цю мить ненавиділа, зневажала, проклинала. Кохала. Так, вона й досі кохала, бо ж чи тоді б так нестерпно боліло. Неля вже зі сотню разів пошкодувала, що поїхала додому.