Розділ 19

Неля.

     Очі дівчини забігали від переляку. Макар подав Нелі сукню, і поквапився відчинити двері, готовий будь-що відстоювати своє кохання. З двома молодиками позаду стояв Святослав.

- Я увійду. - промовив, не чекаючи на відповідь. Він кивнув хлопцям, аби ті залишались в коридорі. Святослав роздивився навколо й хмикнув. - І тут ти збирався зустрічатись з моєю донькою?! Не густо. - з обличчя чоловіка не сходила зухвалість. - Збирайся, Нелю. Ви мали достатньо часу, аби попрощатись.  

Але Неля не могла поворухнутися, стояла, мов прикута до землі. Святослав хотів схопити дівчину за плече, але Макар, закривши її собою не дозволив цього зробити.

- Дарма ти так. Нельці нічого не загрожує. А ось тобі варто подумати. Ти ж не дурний, відступи й житимеш собі спокійно. 

- А, якщо ні?

- Тоді твоя сім’я зазнає страждань. Подумай про своїх молодших братів. Маму. Здається, вона в тебе працює медсестрою в місцевій клініці.

- Тільки посмій. - наблизився до Святого.

- Мій друже, все залежить лише від тебе.

Макар стиснув пальці в кулак. Готовий був ударити, хоча й боявся нашкодити своїй родині, бо ще один не обережний рух міг коштувати комусь з них життя. Неля не витерпівши батькового шантажу висунулась із-за спини коханого.

- Не чіпай їх. Я зроблю, що скажеш.

Святослав усміхнувся кутиками вуст, після чого відступив, пропускаючи Нелю вперед.

- Чекаю тебе в понеділок в Ластівці. - звернувся до Макара, немов й не було нічого.

Коли за Святим зачинились двері, Макар схопив сковорідку і запустив її йому вслід. Почувався нікчемним, бо через колись один необдуманий вчинок прирік свою сім’ю на страждання. У них з Нелею не було вибору, хіба втекти, але тоді він ризикує втратити найрідніших. Макар впав на коліна та заревів, немов ранений вовк. Вперше за увесь час роботи в Святого відчув справжній відчай, а ще страх, не за себе, а за близьких в списку якому була тепер й Неля.

***

     Святослав ще з початком світанку розпочав збори. Саме сьогодні вони йшли до Савицького в гості. Це був важливий день не лише для нього, але й для його сім’ї. Чоловік пильнував, аби Ліля мала гарний вигляд і була в доброму гуморі. Щоб подбала про нього, попрасувавши сорочку та штани. Але найбільше він насідав на Нелю, яка, ніби зранку наїлася кислих лимонів.

- Нелька, та усміхнись. Ти ніби на каторгу йдеш.

- А хіба не так?

Святослав махнув рукою. Байдуже, нехай говорить, що хоче.

- Бідна овечка. Батько дбає про твоє щасливе майбутнє, а вона нещасна. Ліля, де мої шкарпетки? - перемикнувся на дружину, яка також, наче навмисне тягнула час. - Ви мені настрій не зіпсуєте. Все одно буде так, як я скажу.

Кусаючи губи та вдивляючись у вікно Неля мріяла, аби цей сюр, який влаштував батько з заручинами минувся якомога швидше. Вона досі не вірила, що все це з нею відбувається насправді. В її віці дівчата мріють про модний одяг і дорогу косметику. Вони починають зустрічатися з хлопцями та ходити на вечірки, пізнаючи потрохи смак дорослого життя. Було образливо, бо її всього цього позбавили. Хотілось одного, зникнути з лиця землі й ніколи більше не з’являтись. Коли під’їхали до особняка, Неля вже трохи заспокоїла свої думки. Цей день однаково рано чи пізно закінчиться. Перед ними відчинились ворота за якими заховався триповерховий особняк. Біля воріт стояли охоронці, звичне для Неліних очей явище, тільки ці були одягнені не в спортивки, а в чорні костюми та й загалом мали солідніший вигляд. Коли за Зарецькими зачинилась брама, Неля мимохіть озирнулась. Почувалась так, немов потрапила не в замок, а в пащу хижака, який робитиме з нею, що йому заманеться. Святослав зиркнув на Нелю, аби вона припинила смикатись.   

- Поводься нормально. - процідив крізь зуби, непомітно, схопивши доньку за лікоть. 

Наступної миті чоловік відпустив руку, бо перед ними з’явився Савицький. Святослав, побачивши товариша відразу оживився. Від підлабузництва та лицемірства Нелю ледь не знудило. Савицький, як завжди мав бездоганний вигляд, йому було лише тридцять п'ять років, втім досвід у веденні бізнесу мав чималий. Був власником місцевого ринку, магазинів та кількох ресторанів, окрім того, займався будівництвом заміських котеджів. Його боялись та заразом поважали. Хтось відгукувався - добре, хтось проклинав. 

- Радий вас вітати в своєму домі. - чоловік простягнув для привітання руку. Святий та Ліля привітались з господарем будинку, чекаючи, що Неля вчинить так само, проте дівчина з зухвалим виразом обличчя проігнорувала чоловіка.

- Підлітки. - промовив Святий, намагаючись згладити кути.

- Розумію. Сам був такий. - Олександрові насправді подобалось те, як себе поводить Неля. Гордовита, зухвала, він однозначно матиме над чим потрудитись. - Прошу, проходьте до столу. - вказав на альтанку, що була за розміром цілої кімнати. - Ви тут поки освоюйтесь, а ми з Нелею пройдемось будинком. Повинна ж майбутня хазяйка знати, що де знаходиться. 

Святослав схвально покивав головою, надіючись, що донька не осоромить його й таки поведеться належно. Увійшовши до будинку Неля залишилась незламною у своїх переконаннях. Всі, хто пов’язаний з її батьком - покидьки. Вона не збиралась вдавати з себе слухняно та покірну. Достатньо того, що вона тут.

- Нелю, я розумію твій стан. Ніхто не буде щасливий, коли тебе до чогось змушують.  

- А вам звідки знати? Ви ж по інший бік барикад, якраз по той, хто змушує.

Савицький усміхнувся, дівчинка за словом в кишеню не полізе. Він нічого не відповів на звинувачення, повчати її на даному етапі не було сенсу.

- Ось тут, Нелю, ти навчатимешся та читатимеш книжки. - чоловік відчинив двері до однієї з кімнат. 

В ній стояв стіл і шкіряне крісло. Під стіною знаходилась книжкова шафа, диван та торшер. Якщо брати до уваги, що вікна кімнати виходили на сосновий ліс, то це було ідеальним місцем не лише для навчання, але й для відпочинку. Савицький не став довго затримуватись в цій кімнаті, йому не терпілось показати увесь будинок. Він взяв Нелю за руку та повів далі. Наступна кімната знаходилась в кінці коридору.