Розділ 18

   Неля.

     Неля прокинулась з відчуттям радості. Сьогодні їй вісімнадцять. Хотілось посміхатись й на увесь світ кричати про своє щастя. Чи знала вона, що невдовзі кричатиме від душевного болю. Дівчина підвелась з ліжка та закружляла в танку. Її руде волосся, яке досягало пояса розкинулось по тонких плечах, Неля провела по ньому долонею, вона ніколи не думала про те, аби підстригтись коротше, вважаючи довжину та колір волосся - своєю особливістю. Привівши себе до ладу, прийшла на кухню. За столом сиділи мама з татом. Мама здалась Нелі заплаканою, а ось батько мав вигляд напрочуд впевненого та спокійного, втім, нічого нового, він завжди тримався самовпевнено. Чоловік вказав на стілець. Неля слухняно сіла при цьому крадькома поглядаючи на батьків. Якісь вони сьогодні були дивні. 

- Все гаразд? Чому ви на мене так дивитесь? Я що смертельно хвора, тільки про це ще не знаю. - спробувала пожартувати, але з виразу облич батьків, зрозуміла, що сказала щось не те. - Визнаю, недолугий жарт.

Святослав вийшов з-за столу та пішов до іншої кімнати. Неля поглянула на маму, не розуміючи, що трапилось, невже батько дізнався про її нічну втечу з Макаром. Вона не встигла нічого запитати, бо до кухні з велюровою коробочкою в руках повернувся Святослав. 

- З днем народження, мала. - моргнув доньці та вручив подарунок. - Це від нас з мамою. - зиркнув сердито на дружину, яка продовжувала сидіти, немов на поминках, однак, вловивши незадоволений погляд чоловіка витиснула зі себе посмішку.

- Вітаю, Нелечко. 

Неля не поспішала заглядати до середини, навряд чи чергові коштовності її потішать.

- Ну ж бо, чого тягнеш?! - Святослав не витерпів і сам відкрив подарунок.

Всередині виявились ключі. Неля широко розплющеними очима дивилась, то на них, то на батьків, не розуміючи, що міг задумати батько.

- Це ключі від машини, а до них. - чоловік витягнув з кишені штанів заламінований папірець з даними доньки. - Водійські права.

- Я ж не вмію водити. - закліпала довгими віями, явно шокована подарунком.

- Навчишся. Донька Святого повинна вміти все. Он, будете з мамою їздити по магазинах, перукарнях всяких. - кивнув в бік дружини.

- Якось не віриться. 

Неля справді не повірила батькові. Надто добре його знала. Жест доброї волі був не про нього. Тут крилось щось геть інше. 

- І, що ти попросиш від мене натомість?

Чоловік хмикнув, донька добре вивчила його характер.

- Просити принизливо. 

- То, що тоді? Вирішив задобрити мене? - не відступала, зиркаючи підозріло на чоловіка.

Святослав плеснув в долоні, годі грати в ігри. 

- І, як ти тільки здогадалась? В суботу ми запрошені в гості до Савицького. 

Нелі не довелось напружувати пам’ять, аби згадати, хто це такий. Чоловік був у добрих відносинах з її батьком. Вона не знала чим саме він займається, але грошей у нього було достатньо, аби отримати бажане. 

- Ти Саші давно сподобалась. Думаю, ти й сама це помічала.

Останнім часом вона справді ловила на собі його зацікавлені погляди, але не надавала цьому особливого значення. Даремно. Неля стисла пальці, відчуваючи шалену напругу. Здогадувалась до чого хилить батько. Нещодавня розмова з мамою про те, що тато хоче видати її заміж за свого наче друга, миттєво виринула з пам’яті.

- Я нікуди не піду. - позадкувала до дверей.

- Ніби, я запитую. Буде так, як я скажу. Ця зустріч, це лише формальність. Все давно вирішено. - голос чоловіка миттєво похолов. Він наблизився до доньки, змушуючи її затамувати дихання. - Ти думаєш, я не здогадуюсь про ваші з Макаром шури-мури.

Неля застигла на місці. Вона кинула на матір погляд, аби впевнитись, що жінка до правди про них з Макаром не причетна. Ліля сиділа, опустивши голову, вона нічого нікому не розповідала, Святослав сам про все дізнався.  

- Я б міг його позбутися, але жаль, бо він поки єдиний кому я довіряю найбільше. Звісно, якщо не зважати на його закоханість в тебе, але нічого, це також лікується. 

- Що ти плануєш робити? Плануєш мене насильно видати заміж?

- З Санею ти будеш в цілковитій безпеці. Матимеш все, що тільки душа забажає.

- Боже, я сподівалась, це недолугий жарт. 

- Хіба я схожий на жартівника.

Неля вперлась спиною в двері, кімната пливла, ще мить і їй здавалось, що вона звалиться просто на підлогу.

- Я не люблю його. 

- Полюбиш. Достатньо, що він закоханий в тебе по вуха.

Неля відмовлялась в це вірити. Відчула себе на місці тих молодих дівчат, котрих в деяких країнах видають заміж проти їхньої волі, і, хто? Рідні батьки. 

- Скажи, ти це робиш через гроші? Він пообіцяв тобі щось? - заглянула в очі, мало не в саму душу. 

- Не без цього, але тут не про гроші, швидше, про перспективи. Нелька, всім буде краще, якщо ти погодишся.

- Тобі байдуже, що я тебе зневажатиму?

- Більше, менше. Без різниці. Насправді я впевнений, ти мені ще скажеш дякую.

Дівчина затулила обличчя руками. Назовні проривався внутрішній крик відчаю. Відчувала себе загнаною в глухий кут від чого хотілось на собі рвати волосся.

- Неля, не змушуй ставити тебе перед вибором. Зроби це і я дам тобі слово не чіпати Макара.

В квартирі запала мовчанка. Неля опустила руки та подивилась на батька. Він дивився на неї не приховуючи свого відчуття влади. Було страшно та прикро визнавати на що здатна рідна людина.

- Ось і добре. Радий, що ми порозумілись. - Святослав відступив від доньки. Неля часто закліпала віями, насилу, стримуючи сльози, що набігли, як тільки-но вона вийшла з кухні.

Святослав не впустив дружину до доньки, щоб раптом було не нашкодила своїм співчуттям. Натомість завимагав до себе увагу. Лілі нічого не залишалось, як погодитись, адже свій вибір вона зробила давно. Вийшовши заміж за людину з темним минулим нарекла себе на муки, а тепер й доньку.