Розділ 17

     Сподівання Нелі справдились, Святослав, проголосивши перший тост за світле майбутнє вирушив у своїх справах. Проте, немов, здогадуючись про щось замість себе приставив не Макара, як надіялась Неля, а іншого хлопця.

- А, де Макар? - запитала в батька, приховуючи розчарування. - Ти тільки нічого такого не подумай. Просто він вже, як свій. - промовила якомога байдуже.

Святослав обвів доньку суворим поглядом, відчував, що дівчина щось приховує, але вдав, що нічого не підозрює. Скоро її життя і так зміниться назавжди. Нічого не відповівши, поцілував доньку в чоло і забрався геть. Неля провела його поглядом аж до дверей. Не було ні настрою, ні бажання святкувати. Була б її воля, зникла б і не поверталась сюди. Але пара прискіпливих очей, яка стежила за нею не дала зробити зайвого кроку. Нелі залишалось повернутись до однокласників і поділити з ними радість випускного вечора. 

Добре було б, якби разом зі Святославом пішов ще й Степан. Чоловік на емоціях випив зайвого і за третім тостом себе вже не контролював чим неабияк засмутив Уляну. Елеонора Павлівна спробувала втихомирити чоловіка, але намарно. 

- Степане, що ти коїш? Глянь на себе? Де подівся той Степанко, якого я знала в дитинстві? А юність, згадай, ти ж не був такий. 

Чоловік витиснув зі себе щось схоже на посмішку. З Елею та Святославом знались змалечку. В садку ходили на один горщик, а потім в один клас. Їхні шляхи почали розходитись після завершення школи. У хлопців зав’язались нові знайомства та з’явились нові інтереси, особливо змінився Святослав. Він завжди відстоював власну думку, прагнув самовиразитись та довести свою правоту. Він був лідером серед інших. Прагнення бути в усьому першим і кращим нікуди з роками не ділось, а лише посилилось. Йому на відміну від Степана був притаманний бунт, який свого часу привів його до сумнівної компанії.

- Елю, коли це було? Вже й не згадаєш. - потягнувся за чаркою.

- Але ж було. Степане, в тебе чудова донька, хоча б заради неї припини пити.

Чоловік єхидно усміхнувся та витер пальцями куточки рота. Елі від цього жесту зробилось неприємно, втім вона не подала знаку.

- О, ця, як ти кажеш - чудова донька кидає мене і їде в Італію. 

- І добре. Світ побачить. Ти краще порадій за неї. В дитини відкриваються нові можливості, перспективи. Не сприймай, це так, наче тебе кидають.

- Елю, ти завжди була мудрою жінкою. Вочевидь, не на тій я оженився. - чоловік поглянув винувато на давню подругу. - Пробач за те, що тоді трапилось. За те, що нічого не зробив. - Степан увесь час жив з відчуттям провини. Скільки б не шукав собі виправдання, погано виходило заспокоїти своє сумління.

- Припини. Все давно забуто. В тому, що трапилось твоєї провини немає.

Жінка поплескала колишнього однокласника по руці. Вона дійсно не ображалась на нього, нехай в тому, що сталось й була доля його вини. Еля намагалась не згадувати минуле, воліла забути про те, що трапилось й жити далі, тим паче було заради кого. Чи то розмова з давньою подругою допомогла, чи осудливий погляд рідної доньки, проте Степан вирішив піти додому. Уляні було сумно через батька, та все ж їй вдалось себе опанувати й від душі повеселитись.

Для Каті останній рік в школі видався не з легких. Вона й досі потайки від усіх страждала через почуття до Влада, дарма що стосовно неї він вчинив підло, хотів скористатись її невинністю, використати її, прикриваючись фальшивими зізнаннями. Каті так й не вдалось дізнатись, хто стоїть за недолугим жартом з її фото. Нещодавно вона побачила Влада з іншою, вони обіймались біля його будинку, не соромлячись прохожих. Тоді Катя зачинилась в своїй кімнаті й довго плакала. Головою розуміла, що він їй не пара, але серцю, а що серцю, йому не накажеш. Дівчина опустила очі на червоні туфельки, котрі взувала на перше побачення з Владом. Нині вони її не тішили. Проте ніхто не збирався в цей вечір дати Каті сумувати. Уляна та Неля об’єднались і не залишали подругу ні на мить, підтримуючи в ній моральний дух. 

- Ніщо й ніхто нас не розлучить. - проголосила Уляна.

- Підтримую. Навіки разом.

Катя не змогла не усміхнутись, бо подруги в цей момент мали вигляд відьом, готових зачарувати, а то й проклясти того, хто тільки посміє образити котрусь з їхньої трійки. Подруги пообіцяли, що попри різні шляхи все одно бачитимуться і ні за що не втратять дружби, що вибудовували ще з дитячого садка.    

Неля.

    Нелі вдалось забутись і не зважати на охоронця, що продовжував за нею стежити. Вона розслабилась. Без нагляду батька відчувала себе вільною. Танцювала та усміхалась. Хлопці під пильним оком Неліного охоронця вставали в ряд, аби запросити її на повільний танець. Раптом Неля відчула, як їй хтось дивиться у спину, вона озирнулась і побачила Макара. Миттєво перевела погляд на охоронця чи бува, той не помітив його, але на щастя хлопець в цю мить задивився на одну з випускниць. Неочікувано перед Нелею з’явилась її мама.

- Йди, Нелю. За цього не турбуйся. - кивнула в бік охоронця. - Візьму його на себе.

Неля не стрималась, поцілувала маму в щоку і на крилах кохання помчала до Макара. Вони взялись за руки й вилетіли з ресторану. Було байдуже куди бігти, аби тільки разом. 

- Сюди. - Макар повів Нелю за будівлю. Дівчина здивувалась, коли побачила за рогом припарковане авто. 

- Звідти в тебе авто? Ти його вкрав?

Макар швидко розвіяв Нелині підозри, бо виглядати злодієм в очах коханої не хотів.

- Друг позичив. - але дівчина, очевидно, не повірила, бо не поспішала сідати до салону. - Ти не віриш мені? Нелечко, я кажу правду.

Неля поглянула на авто, потім знову на Макара. Його очі сповнені доброти не могли обманювати. Вона хотіла вірити у його слова. І, що зрештою вона могла від нього вимагати, коли людина в яку закохалась працювала на її батька. Ким він є, їй було відомо з першого дня.

- Вірю. Звісно, вірю. - Неля поклала голову хлопцеві на груди, відчувши себе в цілковитій безпеці. Вона чкурнула до салону, готова втекти з ним хоч на край світу.