Розділ 15

Катя.

      Попри небажання та страх Катя продовжила ходити до школи. Сказати, що було легко, означало збрехати. Всі довкола показували на неї пальцем, шушукались за спиною, насміхались, не жаліючи слів. Якби не Уляна та Неля і їхня підтримка, то б, мабуть, впала в глибоку депресію. Декілька днів поспіль змушувала себе вийти зі своєї кімнати, що служила сховищем, їла щось і йшла назад. Зі школи поверталась спустошеною, досі не могла повірити, що люди можуть бути такими жорстокими. Не хотіла вірити, що це зробив Влад. Ні, він не міг. Він не такий. То чому досі не прийшов і не заперечив своєї непричетності, адже знав, що відбувається в школі й через, що їй доводиться проходити. Всі ці думки з’їдали зсередини. Відбирали віру в чисте справжнє кохання. Катя вірила Владові. В його почуття, від чого зазнала сильного розчарування. Схудла, змарніла тривожила материнське серце. Елеонора Павлівна, звісно навела лад серед учнів, але рота всім не стулиш. Знаходились ті, хто не пропускав можливості вколоти Катю.

Жінка після занять поверталась зі школи, коли біля неї загальмувало знайоме авто. Вона спробувала його обійти, але власник не дозволив цього зробити.

- Чого тобі Зарецький?

- Чому так офіційно?

- А, як мені до тебе звертатись. Святий? - повела плечима.

- На ім'я звертайся, чи забула, як мене звати?

- Нічого не забула. - просвердлила поглядом своїх очей. 

Святослав вийшов з машини й навис над жінкою.

- Як Катя? 

- Все добре. - не збиралась вступати з чоловіком в будь-який діалог.

- Я чув, що трапилось. Елю, ти тільки скажи. Мої хлопці розберуться з ним.

- Не смій! Чуєш? - всередині жінки здійнялась справжнісінька буря, вона, немов осатаніла, погляд зробився злим і відчуженим. - Я сама здатна зі всім розібратись і захистити свою сім’ю. Твої варварські методи здатні хіба що наробити біди. - голос жінки на цих словах затремтів. Вона опустила погляд і рушила геть.

Час. Він здатний притупити біль. Залічити рани серця, що кровоточать. Але він не здатний стерти з пам’яті - минуле. Ти намагаєшся забути, не згадувати, те, що принесло страждання, але воно однаково заповзято виповзає на поверхню твоєї підсвідомості й заважає нормально жити. Ти миришся з таким становищем. Звикаєш. Живеш далі. Живеш заради майбутнього. А як інакше - життя продовжується і не нам вирішувати, коли всьому прийде кінець. Людина, насправді сильне створіння, здатна на різні подвиги. Інколи ти думаєш, що не витримаєш, не переживеш чогось, але ні, звідкись беруться невидимі сили й ти йдеш далі. Випрямляєш плечі, підіймаєш голову і крокуєш, крокуєш вперед, бо попереду ще багато цікавого. Життя триває. Твоя місія ще не закінчилась.

***

    Катя сьогодні чи не вперше за довгий час посміхалась. Під весняний спів пташок вона збиралась на прогулянку з дівчатами. Настрій був весняний, і на душі значно легше. З дзеркала на неї дивилась інша Катя. На щоках з’явився рум'янець, а в очах вогник. Вона повернула собі спрагу до життя. Попереду на неї чекає вступ до університету, нові знайомства, нові можливості. Не хотіла більше страждати, ховаючись в чотирьох стінах. Не хотіла виношувати в своєму серці образу на людей, які заподіяли шкоду. Вона спробує йти далі. Елеонора Павлівна боялась зурочити доньку, увесь цей час страждала разом з нею. Відчувала свою провину, адже дозволила бути стосункам з Владом. На жаль, материнству не навчають в школах й інститутах. Часто доводиться самотужки проходити цей важливий іспит. Не завжди успішно. Не завжди на відмінно. Жінка ходила до Влада, але той заперечував свою причетність до фото. Також відмовчувався про почуття до Каті, бо очевидно, їх не було. Хотів скористатись її невинністю, але зазнав поразки.

Уляна.

      Уляна хотіла якомога швидше піти з дому, бо несила було слухати батькові сварки з новою жінкою. Щойно на кухні щось впало та розбилось. Уляна затулила вуха долонями, втрачаючи терпець. З приходом Ольги зробилось ще гірше, бо до батькової пиятики додались скандали з биттям посуду і псуванням майна. Вона не витерпіла й увійшла до кухні, де на підлозі валявся розбитий посуд, який батькам подарували друзі на їхню річницю весілля.

- Тату, довго, це буде продовжуватись?

- Ай. - махнув рукою, бо вже й сам не радів компанії жінки. 

- Ми, Уляно, самі розберемось. - втрутилась в розмову Ольга.

- Я бачу, як ви розбираєтесь. - зиркнула на розкидані уламки. - Замість того, щоб змусити його не пити, п’єте разом з ним. 

- Я в нього силою не заливаю. Сам не проти.

Уляна була далеко не дурною дівчиною, розуміла, що жінка поклала око на їхню квартиру. Саму ж жінку попередній чоловік через любов до оковитої вигнав з помешкання та відібрав в неї дітей. Але жінка виявилась хитрою, довго не роздумуючи знайшла чудовий варіант з житлом. Вчепилась в Степана, мов та п'явка, висмоктуючи з нього мало не всю кров. 

- Ви батька, навіщо налаштовуєте проти мене? Думаєте, вдасться мене витурити звідси?

- Мені нічого не потрібно робити, ти сама скоро поїдеш. 

Уляна підвелась та наблизилась до Ольги впритул. Стримувала себе, аби не вліпити їй ляпаса. Пихатості в жінки було достатньо, аби зненавидіти. 

- І не надійтесь. Я повернусь.

На цьому Уляна та Ольга розійшлись. Дівчині боліло за батька. Не вистачало йому стійкості, мудрості, аби не дозволяти будь-кому ним керувати. Втім, що Уляна могла вдіяти, тато дорослий чоловік, і сам повинен вирішувати, як і з ким йому жити, як налагодити своє життя, але спершу йому потрібно було кинути пити, а це явно не входило в його плани.

Неля.

     Неля розпустила косу, яку часто носила, але сьогодні їй хотілось легкості й свободи. Мама з пані Раєю не впізнавали дівчину, думали, що на неї так вплинула весняна погода, адже добре знали, що Неля ненавидить зиму. Дівчинка була доволі метеозалежною і з приходом тепла і настанням сонця одразу змінювався її настрій. Але лише Нелі було відомо, чим зумовлений її піднесений настрій. Їхні стосунки з Макаром вийшла на новий рівень. Вони потайки від усіх почали зустрічатись. Окрім Каті та Уляни про це нікому не було відомо. Святослав також ні про що не здогадувався. Макар й надалі всюди супроводжував Нелю, що було їм обом на руку. Неля вирішила, що татові про все розповість, коли вступить до університету. На цей момент вона досягне повноліття і тоді батько не зможе заборонити їй зустрічатись з Макаром. Принаймні їй хотілось на це сподіватись, знаючи добре характер тата могло бути все що завгодно, але так хотілось вірити в краще. Зрештою вона не його власність і рано чи пізно йому доведеться її відпустити. Проте, дещо іншої думки був Макар. Але, хіба він може розповісти Нелі усю правду про Святого, це ж ранить її, це похитне віру в батькову людяність.