Розділ 14

     Небо стало суворим, чорні хмари скупчились над містом. Ще мить і падатиме сніг. Зима не скупилась на сніжні опади, як і життя на людські випробування. Неля, увійшовши до під’їзду, обтрусила сніг, що встигнув налипнути на одяг і чобітки. Елеонора Павлівна здивувалась приходу ще однієї подруги, знаючи Святослава він би навряд чи відпустив доньку після нічної гулянки. Значить в Нелі теж щось трапилось.

- Проходь, Нелю на кухню. Ми якраз п’ємо гарячий чай.

Неля подумала, що мова йшла про Катю, але коли побачила за столом Уляну здивувалась. На обличчі трьох подруг помітний був сум, кожна з них зазнала певного розчарування, в когось причиною цьому стали рідні батьки, а в когось нерозділене перше кохання. 

- Сідай, Нелечко. - Елеонора Павлівна підсунула стілець, готова усіх вислухати.

Жінка співчувала дівчатам, не раз намагалась напоумити Степана, аби кинув пити й приділяв Уляні більше часу. І зі Святославом говорила, щоб з Нелею був м’якішим, але всі ці розмови не приносили особливого результату. Кожен вважав, що  має право вирішувати, як йому жити та виховувати власних дітей. Кожна з дівчат поділилась тим, що в неї трапилось. Отримавши порцію підтримки й розумних порад від Елеонори Павлівни відчули полегшення. Життя продовжується, нехай з труднощами та різноманітними випробовуваннями, без цього ніяк. Однак, будь-які негаразди додають людині сил і мудрості. Уляна та Неля дізнались, що трапилось між Катею та Владом. Хлопець образився на Катю, бо вона йому відмовила, через, що почувався обманутим і використаним. Боліло, бо Катя усвідомила, що все, що він говорив було брехнею. Всі його зізнання в коханні виявились фейком, і все це заради того, аби тільки затягти її в ліжко. Образливі слова, що кинув в гніві виявляться нічим в порівнянні з тим, що чекало бідолашну попереду. 

Коли Неля повернулась додому, батька ще не було. Дівчина  за це подякувала всім святим, бо інакше б не оминула покарання. Вона не була впевнена, що після правди, яку несподівано дізналась хоче розмовляти з матір’ю. Не могла зрозуміти, як можна заплющувати очі на подібні речі, адже пробачити зраду означало себе не поважати. Неля хотіла непомітно пробратись до себе в кімнату, але мама її випередила. 

- Нелю, де ти була? Я хвилювалась за тебе. Від Макара втекла. Не дай Боже батько дізнається. - жінка хотіла торкнутися волосся доньки, але вона несподівано відсахнулась від неї. - Нелю, я розумію твої почуття. Мені теж не просто.

- То, чому не підеш від нього?

- Якби ти знала, скільки я собі ставила це питання, але в мене немає на нього відповіді. 

Ліля все частіше відчувала себе спустошеною. Її жертовна любов нікому не була потрібна, ані Святославові, ані Нелі, яка лише страждала, бо не почувалась щасливою у власній сім’ї. Втім, вона ніколи серйозно не думала піти від чоловіка, та й чи б відпустив він її - зручну та домашню. 

- Нелю, він твій батько. Він старається для нас. Дбає, аби в тебе було все необхідне.

- Він для себе старається. - заперечила, розуміючи, що вони не дійдуть згоди. - Мамо, розплющ очі, окрім себе він нікого не любить.

Жінка стримала сльози, що підступили до горла. Не було сенсу себе обманювати, давно не відчувала себе бажаною та коханою. Час зізнатись, що в житті Святослава ніколи не була єдиною жінкою, в його серці була та, яку прогнати виявилось неможливо. Вона впустила в його душу коріння, яке проростало та ставало лише сильнішим і викорінити його звідти могло хіба що якесь диво.

Катя.

      Влад більше не з’являвся. Катя змирилась з його брехнею. Розуміла, що якби провела з ним ніч він би втратив до неї інтерес і однаково б покинув її. Не було з його боку почуттів, лише спортивний інтерес. Не здивувалася, якби виявилось, що Влад посперечався на те, що зуміє затягти школярку в ліжко. Поки були зимові канікули, Катя латала своє розірване серце. Свій біль вона відпускала через написання віршів. З кожним рядком ставало легше та простіше. Можливо, Каті вдалось би реанімуватись, але хтось вирішив їй нашкодити.

Уроки розпочались у звичний час, після канікул декому з учнів важко було повертатись у звичний режим, тому вчителю насилу вдавалось вкласти в їхні голови потрібний матеріал. Значно активніше учні поводились на перерві, втім, коли повертались на урок їхній запал кудись одразу розвіювався. Каті нікуди не хотілось виходити з класу, крики, гучний сміх її дратував, хотілось тиші, зачинитись в своїй кімнаті з книжкою в руках і читати, аби тільки не думати про Влада. Раптом до класу з криком забіг хтось з однокласників.

- Катька, там твоє фото висить. Йди, поглянь. 

Катя не зрозуміла про, що йдеться, мабуть, якийсь жарт. Вона без особливого бажання підвелась та вийшла з класу, купка учнів стояли біля стінгазети й про щось шепотілись. Помітивши дівчину розступились, та краще б цього не робили. Серед оголошень й інших газет висіло Катіне фото, і не яке-небудь, а на якому вона була оголена. Їй забракло повітря, не знала куди себе подіти. Уляна та Неля відразу кинулись їй на допомогу, зірвавши зі стіни фото, на якому був вказаний її домашній номер телефону і послуга, яку надає.

- Чого вирячились? Це звичайний фотошоп, так що немає там на що дивитись. - звернулась до всіх Уляна.

Вони втрьох увійшли до класу та зачинились там. Катю всю трясло, вона не розуміла, хто таке міг з нею вчинити.

- Є припущення, хто за цим стоїть? - Неля вказала на фото, а потім його зім'яла.

- Думаю, це Влад. - припустила Уляна.

Катя витерла заплакані очі, і замотала головою.

- Ні, він не міг.

- Ой, Катю, погано ти знаєш цих падлюк. Ти відмовила йому, цим самим зачепивши його чоловіче самолюбство. Ось, він і мстить.

- Цілком імовірно. - підтримала підозри подруги Неля.

- Де Катя? - до класу вбігла схвильована Елеонора Павлівна. Дізнавшись, що трапилось кинулась на пошуки доньки. Її світла дівчинка, не заслужила, аби з нею так вчинили. Вона цього так не залишить. - Катю, послухай, я з усім розберусь. Обіцяю тобі.