Розділ 12

      Вже добряче освоївшись, хлопці почали тягти дівчат до танцю. Уляна без особливого ентузіазму вирішила дати шанс одному з них, тому не стала відмовляти в задоволенні з нею потанцювати. Інший би не наважився підійти до Нелі, враховуючи, що в кількох метрах сидить її особистий охоронець. Але чи через кількість випитого, чи через особливість характеру другий товариш таки насмілився запросити її до танцю. Неля на якусь мить розгубилась, зиркнула якось дивно на Макара, наче хотіла переконатись, що він не проти. Здавалось, що хлопцю до неї немає діла, тому вирішила погодитись. Втім, задоволення від танцю Неля на противагу від Каті не отримала. Вона ввічливо подякувала та повернулась за стіл до Макара, який непомітно від усіх під столом зчепив кулаки. Його напруженість не пройшла повз Неліну увагу, вона насмілилась та поклала свою спітнілу долоньку йому на руку. Хлопець перевів погляд на тонкі пальці, а потім на дівчину. Його погляд відразу змінився, через секунду біля куточків його очей з’явились дрібні зморшки, їх ще називають “зморшками сміху”. Неля замилувалась його посмішкою й це остаточно розтопило її холодне серце. Макар схопив Нелю за руку та підвівся.

- Дозволь, запросити тебе на танець.

Неля не думала відмовляти. Кивнула легенько головою та ступила крок ближче. Вони спокійно рухались під пісню Мадонни “You’ll see”. Неля непомітно втягнула носом аромат чоловічого дезодоранту та заплющила очі, на щастя хтось вимкнув світло, і ввімкнув новорічні гірлянди, які напередодні розвісили по цілій кімнаті Катя з дівчатами. В цю мить вона цілком розчинилась в обіймах Макара. Було присутнє відчуття невагомості та легкості, а ще свободи, яку в неї відбирав батько. Пісня припинилась, але Неля та Макар не поспішали розходитись, так й стояли в обіймах одне одного, аж доки не зазвучав рок-н-рол. Тоді Макар запросив Нелю присісти за стіл, бажаючи її нагодувати. Помітив, що вона мало їла, турбувався за це, тому за мить на її тарілці опинилась ложка олів’є та шматочок хліба. Їй сподобалась його турбота, хотілось зробити щось схоже й для нього. В цей час Влад вже зовсім розійшовся. Катю майже не випускав зі своїх обіймів, потайки зиркав на годинник в очікуванні побачити нульову годину.

Уляна замість кавалера знайшла собі цікавого співрозмовника. Ним виявився той самий друг Влада з яким вона танцювала. Любов до пригод, походи в гори об’єднала двох чужих людей. Всі були чимось зайняті, одні розмовами, інші спільною турботою, Влад Катею. Усю гармонію потривожив увімкнений телевізор з якого раптом зазвучав голос президента. Всі відразу заметушились, Влад взявся відкорковувати шампанське, інші підставляти келихи. Розпочався відлік часу. 

- Десять. Дев'ять. Вісім. Сім. Шість. П’ять. Чотири. Три. Два. Один. - зазвучало в унісон. 

- Ура!

- З Новим роком!

Влад захопив Катю в свої обійми й поцілував так, як ніколи до цього. З пристрастю, з бажанням отримати таке заповітне, таке бажане. Макар з Нелею переглянулись та подарували одне одному усмішку.

- Посміхайся частіше. - прошепотів, підставляючи келих. - З Новим роком, Нелю. Нехай цей рік принесе тобі радість та щастя.

Ніби звучало шаблонно, але Неля прийняла привітання. Воно заповзло в душу, лягло на серце і залишилось там надовго. Відчула, що цей рік видасться особливим, буде сповнене саме тих основ, які щойно озвучив Макар.

Катя. 1996 рік.

      Годинник показував третю годину ночі. Вже всі добряче втомились. Уляна вирішила піти додому, аби переконатись, що з її батьком все гаразд. Надіялась, застати його в ліжку, мирно сплячого. Неля домовилась з татом, що повернеться до десятої години ранку. Тож можна було нікуди не поспішати. Вони з Макаром залишились у вітальні. Вирішили дещо позносити на кухню та попити чаю з тортом. Друзі Влада, зрозумівши його натяк, забрались геть. В квартирі запанував довгоочікуваний спокій. Катя гукнула Нелю до вбиральні під приводом обговорити жіночі секретики. 

- Нелю, поговори зі мною. Скажи, що все буде добре. 

- Катю, якщо ти чогось не хочеш робити, тебе ніхто до цього не зможе змусити.

- В цьому й біда. Я сама не знаю, чого хочу. - Катя важко зітхнула. - Але точно знаю, що кохаю Влада.

- А він тебе?

Катя поглянула в дзеркало, вдивляючись на своє зображення. 

- І він мене. Справді. Я вірю в це. 

Неля вагалась казати Каті чи ні. Вірити, це не те саме, що відчувати. В жінок від природи добре розвинена інтуїція, тому, кому, як не жінці відчувати те, що не здатен відчути жоден чоловік. Неля вважала, що немає права втручатись у життя подруги, щоб вона їй зараз не сказала, вона однаково не сприйме правди, бо була засліплена коханням. 

- Катю, лише тобі вирішувати чи нестись з головою у вир почуттів. 

Якщо, справді кохаєш, то хіба чиїсь переконання чи устави здатні змусити передумати. Катя обійняла подругу та пішла до Влада. Хлопець чекав на неї в її кімнаті. Захопив зі собою пляшку шампанського та тарілку фруктів. По дорозі напоровся на підозрілий погляд Макара, але йому було байдуже на нього. Ніхто і ніщо не зіпсує йому романтичної ночі.

Уляна. 1996 рік.

     Уляна вбігла в квартиру і прислухалась з порогу чи бува, батько не бунтує. Вона видихнула з полегшенням, бо насправді хвилювалась за нього. Тато був доброю людиною, можливо, навіть занадто. Його чесність і м’який характер привів до того, що чоловік зламався і ступив на криву доріжку. Мама була сильніша духом, цілеспрямована і значно радикальніша за чоловіка. Тому, коли одна з подруг запропонувала їй роботу в Італії, погодилась. На цей момент, жінки одна за одною виїжджали на чужину в пошуку кращого заробітку. Гарували там, вивчали нову, до цього невідомо мову, крізь приниження, яке дехто зазнавав від своїх сеньйор, крізь сльози та смуток за дітьми й чоловіком - залишались і трудились, аби тільки їхні діти мали краще життя вдома. Не кожен чоловік витримував розлуку з дружиною, бо тепер на його плечі лягло виховання дитини, побут, вдвічі більше відповідальності за сім’ю. Але найчастіше чоловіки зламувались від ревнощів. З розлукою в них зароджувалась невпевненість, підозри, зрештою дехто шукав розради в чарці оковитої, як ось Степан, а дехто в обіймах іншої жінки, яка готова була зігріти своїм теплом. Багато жінок тому й не повертались, бо на них ніхто вже не чекав, бо життя на чужині виявилось кращим за життя на рідній Неньці.