Розділ 11

      Нелі нічого не залишалось, як теж піти спати. Їй цілу ніч снились жахіття, тому на ранок вона була невиспана і геть розбита. Знову насилу поїла та пішла до школи. Погода також не тішила. Було вітряно й похмуро, ще й збиралось на дощ чи то сніг. Закутавшись міцніше в шарф Неля вийшла з під’їзду. Навколо було тихо, лише поодиноко сновигало кілька людей. Через вітер Неля не зауважила камінь, об який перечепилась і ледь не впала, втім, чиясь сильна рука затримала її. Дівчина повернула голову та побачила перед собою Макара. “Живий” - пронеслось в голові. Їй закортіло пригорнутись до нього, аби трішки зігрітись. Дивно, раніше вона нічого такого не відчувала. Спіймала себе на думці, що схожі відчуття їй подобались. Невже, це воно - кохання. 

- Ти повернувся.

- А куди я дінусь? - Макар поправив Нелі шарфа, ненавмисне торкнувшись її підборіддя. Турбувався, аби не замерзла. 

Неля мимохіть прикрила повіки. Танула, немов сніжинка на теплій долоні.

- Ходімо, Нелю, проведу тебе до школи. Зараз, мабуть, щось падатиме. - здійняв голову до грізного неба.

Неля поглянула на хлопця, на долю секунди вона замилувалась його зовнішністю. У нього були чітко виражені риси обличчя, яке прикрашало два помітних рубці. Один виднівся на брові, інший біля нижньої губи. Раптово захотілось торкнутися до них, провести пальчиком і відчути, які вони на дотик. Проте, стрималась. Зараз не місце й не час.

За вечерею Неля ні про що інше не могла думати, лише про Макара. Їй так й не вдалось дізнатись, де він пропадав минулі дні. 

- Нелька, я сподіваюсь ти не про хлопців мрієш?

- Я вже й мріяти не можу без твого контролю. - вийшла з задумів, обурившись на батька за втручання в особисте.

- Не можеш. До контрольних готова?

- Готова. Все здам на відмінно. Ти ж знаєш.

- Моя порода. - Святослав запишався донькою чимось схожою на нього. Мова йшла не про вроду, та передалась їй від матері, а саме характер. Такий же непростий, сильний. Йому завжди хотілось мати сина, але після народження Нелі відчув себе по-справжньому щасливим.

- Тато, мамо, можна мені цього року Новий рік відсвяткувати з Катею та Уляною? 

Ліля поглянула на чоловіка, вона без його відома та дозволу ніколи не приймала будь-яких рішень. Як він вирішить, так й буде. Звісно, шкода було доньку, їй би гуляти з друзями, а не до ночі зубрити уроки. 

- От напишеш контрольні, тоді будемо говорити. І, де це ви надумали зустрічати Новий рік? В Уляни в квартирі? Може, зі Стьопкою на пару? - засміявся на всю горлянку. Від цих його насмішок ставало неприємно, було вкрай образливо за людей, яких безцеремонно ображав. 

- Тату, як ти можеш так говорити, ви ж давні однокласники. Здається, навіть були друзями.

- Запам’ятай, в Святого не може бути друзів. Ні минулих, ні теперішніх, ні майбутніх. В цьому житті не можна нікому довіряти. Лише собі. - останнє ствердження Неля від батька чула не раз. - Якщо в Стьопки в квартирі, то я проти. Мало, що в голові в того алкаша.

- А, якщо в Каті? Чи Елеонора Павлівна теж тобі чимось не вгодила? - глянула на батька, помітивши, як при згадці про вчительку його суворе обличчя почало набувати інших рис. 

- А її, куди подінете? - Нелі, здалось, що в тата навіть голос став м’якшим.

- Не знаю, спочатку побуде з нами, потім, захоче, піде в іншу кімнату. То, що можна?

- Спершу, контрольні. - чоловік знову повернув голосу та обличчю колишню суворість.

Неля не стала більше насідати на батька. Відчувала, що він усе-таки погодиться її відпустити. Не знала чому, але до пані Елі він ставився не так, як до інших смертних. Вона знала з розповідей вчительки та самого тата, що вони дітьми грались в одному дворі та ходили до однієї школи. Тепер так само товаришують їхні діти.

Неля не спала ночами, готувалась до зимових іспитів. Навчання їй давалось легко, тому зі здачею жодних проблем не виникло. Елеонора Павлівна також була проти куди-небудь пускати Катю, тому погодилась уступити для святкування їм їхню квартиру. Так їй буде спокійніше. Вимагала лиш одного, аби Катя не дозволила Владові зайве. Вона розуміла, що хлопець старший і одних тримань за ручку йому буде не достатньо, але однаково вимагала від обох зачекати до закінчення школи, була переконана, що, якщо кохає, то зачекає.

- Піду до сусідки. А ви хазяйнуватимете. Та дивіться, щоб спокійно все було. Без вседозволеності. Чула, Катю?! - пані Еля глянула на доньку з надмірною увагою, дівчатам же помахала вказівним пальцем.

Дівчата зраділи цій новині. Тепер Нелі залишилось отримати дозвіл від батька.

- Прийшла просити, щоб відпустив тебе на гульню? - глянув з під лоба, хитро всміхаючись.

Неля розуміла, що її татові подобається відчувати себе володарем світу. Самостверджуватись шляхом приниження інших. Але вона його донька, і терпіти до себе схожого ставлення нізащо не буде.

- Я на відмінно здала всі контрольні, як ми й домовлялись.

Неля була готова ще щось говорити, але Святослав перебив її.

- Добре. За однієї умови. Макар піде з тобою. Пропильнує.

Якби між нею і батьком були теплі стосунки, вона б зараз кинулась йому на шию. А так лише подякувала, приховавши від нього свою радість.

- Неля. - гукнув, коли вона вже збиралась йти. - Без дурниць мені. 

Дівчина кивнула і пішла геть. Вона знала, що тато не схвалить жодного її кавалера. Прийме лише того, кого сам для неї обере. Чоловік стверджував, що спершу потрібно закінчити школу, вступити до університету, а потім роби, що хочеш. Але вона знала, що  робити все що їй заманеться не вдасться, батько однаково контролюватиме її життя. 

***

      Катя не відходила від кухні. Під чітким маминим керівництвом готувала новорічні страви. Неля та Уляна мали приєднатись, але останньої миті в обох дівчат щось пішло не так. Дядько Степан почав святкувати ще далеко до опівночі, а Нелін батько змусив дівчину допомогти матері та тітці Раї. Тому дівчата домовились, що кожна щось зі собою принесе з дому. З бігудями на голові Катя закінчувала приготування традиційного “олів’є”.  Вона зиркнула на настінний годинник, що показував двадцяту годинну. Через годину мали прийти дівчата та Влад з двома товаришами.