Розділ 8

Катя. 1995 рік.

      Катя старанно готувалась до сьогоднішнього побачення з Владом. Вона витягла зі своєї шафи всі можливі варіанти вбрання, яке б їй могло підійти, проте Уляна та Неля все й відразу забракували.

- Катя, ти серйозно думаєш, що в цьому він дивитиметься на тебе? - Уляна взяла до рук сукню, яка з моди вийшла ще минулого року.

- То, що ви мені пропонуєте, піти голій? 

- А, що? Тоді тобі нічого не доведеться робити, бо він одразу буде твій.

Неля закотила очі, уявивши цю картину.

-  Угу. Як і цілий район. 

- Дівчата, я серйозно. Мені нічого одягнути, а ви тут жартуєте.

- Катю, що значить нічого? Нелька, тягни сюди торбу зі шмотками. Будемо робити з нашої Катьки принцесу.

За мить в кімнаті з’явилась Неля з повною торбою суконь, які Уляні прислала її мама. Каті від кількості вибору аж в голові запаморочилось, всі до єдиної були надзвичайно гарними, і неабияк їй підходили. Свій вибір Катя зупинила на червоній сукні, що досягала колін. В одну мить вона з попелюшки перевтілилась у принцесу. Неля допомогла їй зі зачіскою, приволікши з собою плойку та прикраси, які щороку отримувала від батьків на свій день народження. За кілька годин Катю було не впізнати. Залишилось знайти яке-небудь взуття, щоб підходило до сукні. 

З картонною коробкою в руках до кімнати постукала Елеонора Павлівна. Побачивши доньку, ледь не розплакалась. 

- Мамо, ти чого? Я ж не заміж виходжу.

Жінка миттєво опанувала себе і подала доньці подарунок.

- Катю, це тобі. Це мав бути подарунок тобі на випускний, але зараз не менш важлива подія, тому, тримай.

Катя відкрила коробку та застигла від подиву. Зсередини на неї дивились червоні лаковані туфлі на підборах про які давно мріяла. Якби не макіяж над яким почарували дівчата - розплакалась, хоча й не вважала себе сентиментальною. 

- Дякую, мамо. Я буду з ними обережна. 

- Ну все годі. Збирайся, а то запізнишся. - жінка була люблячою, втім не проявляла зайвих емоцій. В цьому були схожими з донькою.

Для кращого закріплення матеріалу дівчата ще раз повторили свої настанови, після чого зі спокійним серцем відпустили Катю на побачення з Владом. Зустрітись домовились біля місцевого скверу. Хлопець прийшов у вказаний час з букетом ромашок. 

- Катю, маєш незрівнянний вигляд. 

Не звикла до компліментів Катя - розгубилась, проте поради подруг зробили своє діло, дівчина у відповідь мило усміхнулась. Залишившись задоволеним її реакцією Влад запропонував прогулятись, а потім сходити до кав’ярні. Катя почала потрохи вбуватися і вже не відчувала страшнючої ніяковості. Розмовляли про музику, фільми та улюблених акторів. Особливо зблизились на темі школи. Вони обговорили мало не всіх вчителів. Влад поділився з Катею спогадами про свої шкільні роки, які, як виявилось були сповненими ще тими пригодами.

- У тебе красива усмішка.

Дівчина знову відчула збентеження, яке не змогла приховати. 

Влад пересів ближче до Каті та нахилився до її вушка. Від кількості компліментів шкіра дівчини миттєво покрилася сиротами. Здавалось, що її серцебиття чули всі довкола. Несподівано вона відчула теплу долоню в себе на коліні. Катя занервувала, проте руку не відібрала. 

- Не бійся. Я не зроблю тобі погано. 

Не сподобались їй ці приставання. Якось все надто несподівано та швидко. Як же романтика про яку всі довкола розповідали? Катя поглянула на Влада, хлопець не припиняв погладжувати гладку шкіру, яка зрадницьки продовжувала реагувати на його доторки.

- Влад, якщо ти думаєш, що я з тих дівчат, які відразу готові кинутись до тебе в ліжко, то помиляєшся.

- Знаю, що не з таких. Цим і подобаєшся мені. - відібрав руку, натомість заправив завиток русявого волосся дівчині за вухо. - Ти загадка, яку моя чоловіча цікавість хоче розгадати. 

Катя мимохіть усміхнулась, бо яка дівчина встоїть перед словами, нехай і дещо завченими. Схожі зізнання чула в серіалах і фільмах. Ось тепер сама опинилась на місці тих дівчат, яким на гачок закидали потрібну наживу.

- Ходімо, проведу тебе додому. Не хочу, аби нам дісталось від пані Елі за запізнення.

Катя не стала заперечувати, підвелась та пішла за Владом. Вже на вулиці взяв її за руку, пробуджуючи в тонкій душі щось нове, щось досі невідоме. Біля під’їзду нахилився для поцілунку, був впевнений, що Катя його відштовхне, але дівчина повелась навпаки. Перший в її житті поцілунок пробрався у всі закутки юної душі та тіла. Присмак чоловічих губ в пам’яті Катя берегла ще довго. Прокручувала в голові їхнє перше побачення і картала себе за свою поведінку. Відразу після поцілунку побігла додому, нічим іншим, як втечею, це було не назвати. Не знала чи після цього Влад захоче знову з нею бачитись. Не хотіла нікому зізнаватись, що боїться відштовхнути його своєю недоторканістю. Вкотре виклала свої думки на папері тижневика та віддала на поталу Уляні та Нелі. Дівчата наперебій читали написане, особливо, не здивувавшись поведінці подруги.

- Катю, не переймайся. Нікуди твій Влад не дінеться. Але й тобі не варто жахатись кожного його руху. 

- Та знаю. Розхвилювалась, як останнє дівчисько. - закусила губи.

Елеонора Павлівна загнала всіх на урок, бо вочевидь шкільний дзвінок для більшості учнів нічого вже не значив. Випускники, старшокласники вважали, що більше не зобов’язані вдавати слухняних учнів і трохи розслабились. Втім, з вчителькою української мови та літератури таке не спрацювало. Нічого не залишалось, як витягти зошит і приготуватись до уроку.

Неля. 1995 рік.

      Неля готувалась до сну, коли в кімнату увірвався розлючений батько. 

- Ти чому не зізналась, що Довгий до тебе чіпляється? 

Неля закліпала довгими віями, не знаючи, що відповісти. Було дві причини. Перша - вона не любила скаржитись. Друга - нікому не бажала зла. 

- Ну. Чого мовчиш?