Розділ 7

Неля. 1995 рік.

     Неля закинула на плече рюкзак, провела долонею по своєму від природи рудому волоссі, яке не особливо любила й вирушила до школи. Біля будинку звично стояли чотири кремезних молодики, батькові охоронці, які щось жваво обговорювали, втім, побачивши дівчину припинили базікання. Один з них зміряв Нелю хтивим поглядом, не була б вона донькою Святого вже б давно затягнув за гаражі та насолодився сповна молодим тілом, бо вже надто була привабливою. Інший молодик штовхнув його під ребра, мовляв, будь обережний і тримайся від гріха далі. Неля скривилась, і пришвидшила кроки. Було неприємно відчувати на собі голодні погляди цих покидьків, прозвала їх так, бо добре знала в чому полягає їхнє служіння. На горизонті з’явились Катя та Уляна, дівчата щось завзято обговорювали, мабуть, кримінальні хроніки, що відбулись в їхній школі. В старших класах весь час щось траплялось, то хтось щось вкраде, то хлопці поб’ються, то дівчата повидирають одна одній волосся із-за ревнощів. Словом, говорити щоранку було про що.

- Нелю. Привіт. Ми вже не могли тебе дочекатись. - плеснула в долоні Уляна, мало не підстрибуючи на місці. - Катя має новину. 

- О, я уважно слухаю. 

- Влад запросив мене на побачення. 

- Вітаю, Катю. - Неля обійняла подругу, неабияк, зрадівши за неї. 

- Ми хочемо деталі. - не вгавала Уляна.

Катя розповіла, що трапилось того дня. Про те, як вона скористалась їхньою порадою і вдалась до хитрощів з ногою. Як їх застукала Елеонора Павлівна і врешті дала зелене світло, хоча й не лежала душа їй до Влада, бо був ще тим ловеласом. Дівчата знову понадавали Каті настанов, як себе правильно поводити, що одягнути, про, що говорити. Катя не заперечувала, взяла все до уваги та в передчутті нового етапу пішла на уроки.

Після уроку, дівчата скупчувались біля дверей туалету, утворюючи чергу біля дзеркала, яке було одне на всіх. Неля через це дратувалась і щоразу ставила всіх на місце.

- Не пройти, не проїхати. - висловилась невдоволено, відсуваючи одну з дівчат, що перед дзеркалом поправляла своє довге волосся.

Через ці черги доводилось запізнюватись на урок, що цього разу вдало припало на Нелю. Вона вже з дзвінком виходила з вбиральні, коли невідомо звідки із-за дверей з’явився Бугровиський з паралельного класу.

- Привіт, рижа. На мене чекаєш? То ось я, тут. - перегородив дівчині вихід.

- Відвали. - Неля не соромлячись штурхнула хлопця в плече. 

Вочевидь така неприязна поведінка засмутила залицяльника, тому він силою заштовхав дівчину назад до вбиральні. Неля закотила очі, як же набридло відбиватись від цих знахабнілих кавалерів. Через свою виняткову зовнішність від них не було відбою. Кожен, в силу своєї недосвідченості так і норовив зачепити, вказати на її рідкісний колір волосся та веснянки, які не давали спокою хлопчачій душі.

- Бугровський, скажи, тобі потрібні проблеми? 

Хлопець у відповідь лиш вискалив свої нерівні жовті зуби. Його очі неприродно сяяли й цим трохи лякали. 

- Вадиме, що ти таке куриш? Тхне за кілометр. - загидилась.

- А ти смілива. Що? Не боїшся нікого, бо впевнена, що таткові амбали примчать на допомогу?

Неля вирішила нічого не відповідати. Добре знала, що краще не вступати у конфлікт з агресором. Вступити з ним у перепалку означало б потрапити в глухий кут.

- Чого мовчиш. Згідна на все? - хлопець наблизився до дівчини, відчуваючи збудження. Він вже давно поклав око на рудоволосу бестію та все не наважувався підійти ближче. Проте, накурившись сьогодні з однокласниками за школою набрався сміливості. Страх, що буде, коли інформація про діймання дійде до Неліного батька кудись вивітрився.

Неля чекала доки хлопець підійде ближче, вона йому усміхнулась, запрошуючи до подальших дій. Той вже було зрадів, що Неля так легко погодилась, розцвів, розслабився, як раптом між ногами відчув несамовитий біль.

- За що?

- Будеш знати, як руки розпускати. 

Неля попрямувала до дверей, не відчуваючи до хлопця якого-небудь жалю. Навряд чи б він її пожалів.

- Сподіваюсь, ми порозумілись? - запитала, обернувшись наостанок.

Парубок не міг нічого відповісти, бо продовжував стогнати, тримаючись за слабке місце кожного чоловіка.

- Чую з твоїх стогонів задовільну відповідь.

- Пішла ти. Така ж, як твій тато. Жалюгідні покидьки.

Неля затрималась на мить, аби осмислити сказане. Не вперше доводилось чути про батька схожі “компліменти”. Хоча прямо сказати подібне чоловікові - боялись. Сама ж Неля не була злодієм, не входила в жодне розбійне угрупування, звичайна школярка з дівочими мріями, яку проти власної волі нарекли званням - донька бандита. Вона ніколи не заглиблювалась в діяльність батька, ніколи не розпитувала маму, як так трапилось, що вона вийшла за нього заміж. Щоб це дало, щоб змінило. Батьків не обирають і якби там не було вона однаково його любила. Нічого не відповіла на образу, мовчки вийшла та відправилась до класу.

Після закінчення уроків поверталась додому. Катя залишилась чекати пані Елю в школі. Уляна прибирати в класі, бо нині була черговою. Звично проходила гаражі, коли на її горизонті з’явився той самий амбал, що поглядом своїх темних очей щоранку проводжав до школи. Він відчинив двері своєї автівки, де виявилось, сидів ще один молодик, чимось схожими між собою. 

- Мала, сідай, підвеземо. - зазвучав неприємний тембр.

Неля проігнорувала запрошення хлопця та байдуже попрямувала далі. 

- Стривай. Ми нічого тобі не зробимо. 

- Тільки покатаємось. - вигукнув інший, висунувши голову з дверей.

“Що сьогодні за день. То один осмілів, тепер ці двоє. І, що їм всім від мене треба”?

- Надто ти вже гарненька. - несподівано провів долонею по обличчю від чого Неля стрепенулась.

Якоїсь миті злякалась, бо це був не одноліток, якому врізати, виявилось раз плюнути. Цим двом проблемою не буде заштовхати її в авто і вивезти до лісу. Знала, й те, що не можна було показувати страху, бо, відчувши його накинуться на неї, як дикі звірі.