Розділ 6

Уляна. 1995 рік.

     Розмова з мамою про можливий переїзд ніяк не йшла з голови. Хіба нормальна людина відмовиться від шансу побувати в іншій країні? Від можливості побачити щось нове?! Зрештою, що вона втрачає. Поїде на літні канікули, а там прийме рішення залишатися чи повернутися. Залишилося про все розповісти батькові, ось тільки коли. Після того, як чоловік прийняв рішення звільнитись запив ще більше. Вчора ледь тримався на ногах, якби не добрі сусіди спав би цілу ніч на лавці, бо тягти його на своїй спині виявилось нелегко. Уляна втомилась чекати доки батько проспиться, увійшла в їхню з мамою спальню і скривилась. Сморід стояв нестерпний. Вона поквапилась навстіж прочинити вікно чим нарешті порушила сон чоловіка. 

- Прокидайся. Є розмова.

- В мене голова розколюється, яка там розмова. - розвернувся в інший бік, ховаючись від світла, що, наче гострим лезом різнуло. 

- Пити менше треба і голова не болітиме. - промовила сердито Уляна. Їй уривався терпець. Не розуміла, як можна власноруч руйнувати своє життя. Яка б не була причина, але вбивати себе, це вже занадто.

- Добре. Встаю. Тільки не шуми. І зроби чогось випити.

Через тридцять хвилин чоловік сидів за столом, попиваючи розсіл. Дружина, ніби знала, що закрутки, які заготовлювала на зиму знадобляться. Відчуття нудоти потрохи відходило, в голові ясніло.

- Про, що хотіла поговорити?

Уляна заглянула в батькові рідні очі, знала, що засмутить його своїм рішенням, але воно було вже прийняте.

- Я вирішила поїхати до мами. 

- Все-таки переконала тебе. От же стерво.

- Тату, це всього лиш на літні канікули. Я повернусь. - не стала зізнаватись у тому, що не знає про це напевне. Сподівалась, що до того часу батько змириться з її переїздом і врешті заспокоїться. - Ти лиш пообіцяй мені, що покинеш пити. Не губи себе, благаю. - Уляна обійняла чоловіка та заплакала.

- Чого ти Улянко, ніби прощаєшся? - обійняв доньку, відчуваючи, як до горла підступили сльози. 

Спершу дружина його покинула, прикриваючись роботою, та він добре знав, що окрім роботи в неї з’явився інший, бо чого б тоді не поверталась до рідного дому. А тепер ще й доньку в нього надумала відібрати. Хотів зненавидіти, але не міг. Попри образу, яку відчував до дружини, продовжував кохати.

Катя. 1995 рік.

     Катя тепер мало не щодня заглядала у бік стадіону. Після випадку з м’ячем, вона остаточно зрозуміла, що закохалась. При згадці про хлопця з її тілом робилось щось незрозуміле. Воно, наче підіймалось над землею та кружляло. Вона щось чула про метеликів, які оселяються в животі, коли ти закохуєшся. Що при кожній зустрічі зі своєю симпатією вони починають вести там активний спосіб життя. Тепер вона приборкувала своїх власних комах, які, як тільки-но забачивши Влада з шаленством вітру здіймались всередині дівочого тіла. Неля та Уляна, прочитавши “тижневик” не відставали від Каті, вони й надалі спонукали її до яких-небудь дій.

- Увагу ти вже до себе достатньо привернула. Он ґуля досі видніється.

- Ха-ха, смішно. - Катя струснула своїм русявим волоссям, торкнувшись місця удару, наче місця поцілунку.

- Які ще частини тіла готова підставити, аби нарешті захопити його у свій полон? - не припиняли жартувати подруги.

- Що ви мені пропонуєте? Він старший за мене, про що йому зі мною говорити. Про твір Сосюри? 

- Ну не потрібно впадати в літературні крайнощі. - закотила очі Неля.

- А, що тоді?

- Можна, наприклад випадково впасти перед ним. Ще жоден хлопець не зміг пройти повз дівчину, яка потребує допомоги.

- А, що, це ідея. Так і бачу, ти лежиш, стогнеш від болю, він підіймає тебе на руки та несе до травмпункту, ні краще до себе в квартиру.

- Угу, а там прибігає його мама, молодша сестра, а якщо пощастить, то ще й тато і все - філіта ля комедія. Ви вже геть подуріли. - відмахнулась від ідеї Катя, покрутивши пальцем біля скроні.

- Ну дивись, ми тобі ідею підкинули. 

Дівчата замовкли на деяку мить, аж доки Уляна не проголосила новину. 

- А я в Італію збираюсь. 

- Що? Назавжди? - дівчата аж повставали із-за парт.

- Невідомо. Поки на канікули, а там…

- А там тобі сподобається і ти не захочеш повертатись у нашу глухомань. - припустила Неля, похнюпивши носа. 

Втратити одну з подруг, означало, розірвати ланцюжок, який був скріплений міццю, довірою та щирістю дружніх почуттів. Проте, відмовляти подругу не стала, адже не кожному випадає такий шанс. Жити біля моря було її мрією, яка поки була далекою від реальності. Батько через свою зайнятість щоразу відкладав поїздку до Одеси та Криму. Самих їх не відпускав, боявся. А перспектива засмагати з бугаями розкиданих по пляжу була не привабливою. Їй й так темніло від кількості охорони, яку тато приставив біля під’їзду, дверей квартири, а ще біля школи. Вже всі довкола звикли до чоловіків в чорних спортивних костюмах. Спочатку Неля почувалась незатишно, було незручно, якось навіть соромно, бо вся увага була прикута до її особи, але згодом звиклось, вибору в неї й так не було. Перечити батькові означало піти проти його волі.

- Ну, чого ви, дівчата? Порадійте за мене. - Уляна взяла Нелю та Уляну за руки. - Ви ж знаєте, як для мене цінна ваша підтримка. - Тим паче до від’їзду ще є час. 

Дівчата обійнялись і мало не заплакали. Пообіцяли Уляні, що чекатимуть на неї, а поки будуть разом проводити увесь вільний час. 

Катя поверталась додому, перебуваючи в своїх думках. Вона вже дійшла до під’їзду, коли неподалік помітила Влада. Той наближався до свого будинку, що знаходився всього лише в декількох метрах від її. Думки про Уляну відразу поступились думкам про хлопця. Сама собі здивувалась, коли раптом, наче випадково підвернула ногу та впала. Дівчата мали рацію, на порятунок не довелось довго чекати. Влад миттєво підбіг до дівчини.

- Диви, працює. Он, як біжить.  Ще сам ненароком перечепиться?! - прошепотіла, забачивши, як до неї підбігає хлопець.