Розділ 5

Катя. 1995 рік.

    Катя вирішила не йти додому, а зачекати на маму. Доки Елеонора Павлівна додатково пояснювала учню матеріал, Катя робила домашнє завдання. Вона любила після усіх уроків залишатись в школі. Вся шкільна метушня позаду, і ти міг нарешті насолодитись тишею. Сісти за мамин робочий стіл і відчути себе по той бік барикад. 

Зробивши всі завдання Катя вийшла у шкільний двір. Світило сонце, проте не зігрівало своїм теплом, бо готувалось до наступного літнього сезону. Двірник дядько Вася підмітав на купу опале листя. Через мить зі школи вибігла зграйка учнів, яка не змогла  байдуже пройти повз. Двоє з учнів з розмаху копнули цю купку. Воно невинно розлетілось в різні сторони, змушуючи дядька Васю червоніти від люті. Наздогнати шибеників не вдалось, тому нічого не залишилось, як знову все згребти. Катя мовчки поспівчувала дядькові. Втративши до нього інтерес повернулась оглядатись довкола. Вона любила спостерігати за випадковими людьми, за їхніми рухами, манерами, прислухалась до їхніх розмов. Бувало вигадувала їм імена, а потім придумувала про них якусь історію. Мама стверджувала, щоб з цього могла вийти хороша книга, втім Катя до слів мами ставилась несерйозно.

Наступною оглядовою Катіною цілю стали старшокурсники, які на спортивному майданчику грали волейбол. Вона відразу побачила його. Влада. Хлопець навчався на третьому курсі університету. Захоплювався спортом і дівчатами. Проживав з батьками та сестрою в сусідньому будинку. Про життя хлопця Каті було добре відомо. Та й узагалі, район в якому жили був невеликим, аби щось від когось притаїти. Тут всі про всіх знали. Окрім того, Елеонора Павлівна колись була Влада класним керівником, тож про життя його знала чимало. Катя була закохана в хлопця достатньо довго, аби впевнитись, що він саме той хто їй потрібен. Про її симпатію знали Неля та Уляна, здогадувалась про закоханість доньки й пані Еля. Втім, далі обговорень та зітхань нічого не відбувалось. Сміливіші Неля та Уляна переконували Катю бути більш рішучою і нарешті привернути до себе увагу хлопця, але дівчина все ж вважала залишатись в тіні власної невпевненості й страху бути відштовхнутою. Вона продовжувала сидіти на лавочці та спостерігати за Владом. Його легкі рухи гіпнозували. Він рухався, наче лев, швидко, рвучко, відбиваючи м’яча. Незважаючи на осінню пору, хлопець був одягнутий в спортивну майку та шорти. Високий, міцної статури закохував в себе мало не всіх дівчат. Щоразу опиняючись неподалік Катя замовкала та кидала в його бік невинні погляди. І зараз би так само сиділа, не відриваючи очей, але Елеонора Павлівна порушила цей процес. Помітивши маму, Катя підвелась та попрямувала їй на зустріч, вирішила наостанок глянути на Влада, аж раптом відчула, як їй щось важке прилетіло в голову. Вона зойкнула та рефлекторно приклала долоню до місця удару. 

- Вибач. - поряд зазвучав приємний чоловічий голос. - Я ненавмисне.

Катя ледь знепритомніла, коли перед собою побачила Влада. З м’ячем в руках, який щойно завдав їй удару стояв і винувато дивився на неї блакитними, як небо очима. Хлопець акуратно торкнувся до її чола, не підозрюючи, які в цю мить викликав емоції. 

- Буде ґуля. - відповіла, не пізнаючи свого голосу.

Влад хотів було щось сказати, але пані Еля йому завадила.

- Стрілецький, а ти все м’ячі ганяєш. 

- Добрий день, Елеонору Павлівно. Вибачте, за це. - вказав на м’яч, а потім на Катю, що невинно ховала погляд. - Не спіймав.

- Ну то тренуйся краще. Як батьки поживають? 

- Все добре. Мама працює. Батько у відрядженні. Мала вчить вірш, який ви задали на завтра.

Жінка усміхнулась при згадці про молодшу сестричку. Дівчинка на противагу братові була старанною та посидючою.

- Передавай мамі вітання.

- Дякую, передам. І ще раз вибачте. - знову вказав на м’яч. - Катю, з мене шоколадка.

- Ти на неї спочатку зароби, а потім вже обіцяй. - не змогла без моралі пані Еля. - Бувай, Владе.

- Бувайте. - пропустив повз вуха слова колишнього класного керівника.

Катя взяла маму попід руку, бажаючи опинитись в своїй кімнаті.

- Не пара він тобі. - сказала несподівано, зиркнувши на доньку.

- Мамо, ти про що?

- Ой, Катю, Катю. Невже ти думаєш, що я сліпа і нічого не помічаю. Очі сяють, щоки порожевіли.

- Ну той що? Це все через той клятий м’яч. - торкнулась чола до якого нещодавно торкались пальці Влада.

- Не лайся, по-перше, а по-друге, не гоже матір обманювати. Мої материнські очі все бачать. 

Катя махнула рукою, засмучена, що її таємниця розкрита. Не знала, як запитати.

- Чому ти думаєш, що він мені не пара? - усе-таки насмілилась на питання.

- Парубок він гарний, але вже надто задивляється на дівчат, боюсь, що це виявиться його слабкою стороною і тій з якою він пов’яже своє життя буде несолодко.

- Чому?

- Бо такі як Влад нізащо не відмовляться від додаткового перекусу. 

Катя більше нічого не хотіла знати, для неї нинішня подія й так виявилась занадто стресовою. А ще ж потрібно буде розповісти все Нелі та Уляні, або краще буде записати все в тижневик, матимуть, що почитати.

Неля. 1995 рік.

      Неля повернулась зі школи, не хотілось йти додому, краще насолодитись останніми теплими днями ніж сидіти зубрити уроки. Проте, батько вимагав іншого. Знала, що коли він повернеться з роботи, то неодмінно перевірить чи вона все вивчила, навіть, якщо пронесе ввечері, то вранці вже точно не омине питання про уроки. Збрехати не вийде, бо бачив її наскрізь. Неля звично кинула наплічник на підлогу та пішла на кухню обідати. 

- Нелечко, ти повернулась. Сідай, супчик гарячий з гречаним пирогом поїси. - пані Рая поставила перед дівчиною наповнену супом тарілку та нарізаний пиріг, запах якого рознісся на усю кухню.

- Дякую, пані Раю. А де мама?

- Я є. - жінка увійшла до кухні. Вигляд у неї був вже значно кращий ніж вранці. Завдяки тональному кремові вдалось приховати синці. Жінка посміхалась, вдаючи, що справді нічого поганого не трапилось. - Зараз батько на обід приїде.