Розділ 4

   Неля.

 Неля без особливого бажання поклала собі до рота шматочок яєшні. Їсти не хотілось зовсім, ще більше не хотілось батькових нарікань, які доводили до божевілля. Здивувалась маминій відсутності за столом, зазвичай в такий час жінка складала батькові компанію. Його не турбувало є в неї настрій чи немає, добре у неї самопочуття чи не дуже. Вона, як його дружина повинна завжди усміхатись і бути поруч, коли потрібна.

- Де мама? - запитала Неля, відпивши апельсиновий сік.

- Погано себе почуває.

- Ніби раніше тебе хвилювало її самопочуття. - буркнула, зрозумівши, що не слід було цього казати.

- Нелька, не буди в мені звіра. - чоловік гучно відкашлявся, вочевидь стаж куріння заявляв про себе. Витер рота серветкою та кинув брудну на стіл. - Бувай, мала. Буду пізно. 

Як тільки-но за батьком зачинились двері Неля відчула полегшення. Наче в очах розвиднілось від скупчення негативу і страху, що йшов від чоловіка. Дівчина вийшла за столу, радіючи, що не потрібно доїдати ненависний сніданок, який приготувала пані Рая, мамина помічниця по дому. Тут чоловік не шкодував грошей, навпаки прагнення бути першим і у всьому кращим - переважало. Підійшовши до дверей батьківської спальні Неля почула мамині ридання.

- Лілю, він тебе колись вб’є. - по той бік дверей зазвучав голос пані Раї.

Неля не витримала і прочинила двері. Вона затулила долонями рота, коли на маминому обличчі помітила розсічену брову.

- Мамо, що трапилось? Це тато зробив? - вказала тремтячими пальцями на численні гематоми, що виднілись на руках.

- Ні, Нелечко, це я впала. Он, пані Рая підтвердить. - глянула на жінку, благаючи, аби та підіграла їй. 

- Так все й було. Сама бачила. Не хвилюйся, Нелю. Про маму я подбаю. - збрехала, немов робила це щодня. 

-  Може лікаря варто викликати? - вдала, що повірила, але мамині очі та власна інтуїція заявляли геть інше. 

- Не потрібно. Тато про все подбав. 

“Воно й видно” - подумала, проте нічого не сказала. Не мала доказів, що це зробив саме він. Не хотіла вірити, що батько здатний на таке. До сьогодні вона не помічала на маминому тілі будь-яких синців. Так, вони сварились. Точніше, батько сварився, а мама мовчки зносила образливі, несправедливі вигуки на свою адресу. Але, щоб вдарити - ніколи.

Неля стояла біля гаражів, чекаючи на Катю та Уляну. Шлях до школи пролягав через спальні будинки та гаражі. Першою з будинку вийшла Катя, а за нею звично мала вийти Уляна, але дівчина чомусь до них не поспішала.

- Чекаємо п’ять хвилин і йдемо. 

- Мабуть, дядько Степан знову цілу ніч бунтував. - додала Катя, жаліючи подругу. 

Уляна. 1995 рік.

    Відколи Улянина мама поїхала в Італію на заробітки відтоді чоловік заливав горе. Замість того, щоб допомогти дружині покращити фінансове положення, нарікав на несправедливе життя та малу заробітну плату.

Уляна ледь розплющила очі. Не виспалась, бо тато знову прийшов напідпитку. Перед ти, як лягти спати влаштував бучу. Не міг змиритись з тим, що дружина поїхала прогинатись в чужу країну. Йому було байдуже на те, що вона там зовсім не відпочивала, а гарувала, мов проклята. Жодні аргументи на нього не діяли, понавигадував собі невідомо чого, а потім втоплював в оковитій свою невпевненість. Пані Інна обіцяла доньці та чоловікові через рік-два повернутись. Як тільки-но заробить на ремонт та на навчання відразу приїде. Ремонт зробили, шафа від модного одягу була переповнена, гроші на навчання відклали, але жінка чомусь досі не поспішала повертатись.

Уляна підвелась, тримаючись за голову. Через татові нічні витребеньки вона нормально не висипалась, що останнім часом відбивалось не лише на зовнішності, але й самопочутті. Тато вже проспався, помився, нашвидкуруч поснідав і відправився на роботу. Яким прийде ввечері не знала, але сподіватись на просвітлення було марно. Уляна зрозуміла, що проспала і на перший урок їй ніяк не встигнути. Не засмутилась, бо це була фізика, а її вона терпіти не могла, як і половини предметів. Інша справа українська література та мова, яку вела улюблена Елеонора Павлівна. Її вона могла слухати нескінченно. Цю вчительку поважали та любила мало не уся школа, бо вміла не лише зацікавити, але й вислухати. До кожного ставилась, як до рідної дитини. Вона відчувала межу між істинною і намаганням маніпулювати нею заради високої оцінки. “Вилізання на голову” присікала відразу. Попри любов до кожного учня, попри жаль, який виникав до деяких з дітей, вона, як вчитель однаково вимагала хорошого результату та якісних знань.

Трохи прибравшись в квартирі, Уляна й себе привела до ладу. Не хотілось, аби в школі тицяли пальцем, деякі учні вже й так почали насміхатись з її батька, мовляв, п'яниця, невдаха. Дівчина звісно, зачувши таке, відразу ставала на захист своєї сім’ї, бо ніхто немає права говорити щось погане про неї чи її близьких.

- Привіт, Улянко. Знову проспала через тата? - запитала Катя, радіючи іноді відсутності в своєму житті власного батька про долю якого їй було мало відомо.

- Сил вже немає на нього. Чим далі, то частіше прикладається до пляшки. 

- А, що на це все говорить твоя мама?

- Обіцяє вкотре приїхати. - важко зітхнула, бо вже мало вірила в її повернення.

- Нелю, а ти чому така засмучена? - перевела розмову, помітивши понурий погляд подруги.

Дівчата ніколи нічого не приховували одна від одної, втім цього разу не хотілось розповідати про ранкове відкриття, яке хоча і не підтвердилось, але все одно не давало спокою. На щастя шкільний дзвінок перервав розмову подруг і загнав усіх на урок. Як тільки-но до класу увійшла Елеонора Павлівна усі відразу притихли. 

- Сьогодні пишемо контрольний твір на тему: “Моя рідна Земля”. - проголосила, викликавши в класі бурю емоцій. - Магрицький, чого похнюпив носа? Все ж краще ніж диктант писати. - моргнула хлопцеві, у граматичних помилках якого можна було заблукати, наче в дрімучому лісі. - Гальорка на задній парті. Увесь свій словесний потік викладете на папері. Буду мати, що на ніч читати. Яценко, доспиш на перерві.