Розділ 3

- Я сама про все розповім Богданці. - підвелась, готова повернутись додому.

- Ти впевнена?

- Впевнена. Вона дівчинка розумна, все зрозуміє.

Переодягнувшись Катя вирушила додому. Уляна та Неля також зібрались, якось вже було не до посиденьок. Уляна запропонувала Нелі на момент її перебування в Україні пожити в неї. Жінка погодилась. Жити в готелі задоволення було не з дешевих, а зупинитись в батьків було неможливо, бо там їй давно не раді. 

Катя увійшла в квартиру в якій жила все своє життя. Два роки тому завдяки довгим грошовим відкладанням вони з Елеонорою Павлівною зробили косметичний ремонт. В квартирі було завжди чисто та пахло смачною їжею. Готували спільно, але найчастіше це робила пані Еля, бо любила це діло. Тепер, коли найстарша з жінок занедужала кулінарні обов’язки перейшли до рук Богданки. Дівчині вдавалось задовольнити смакові вподобання не лише свої та мамині, але й бабусі. Вона обожнювала онуку, будь-що, радіючи її досягненням. Катя відкрила сервант, що зберігся ще з часів її молодості. Була впевнена, що десь там лежить той самий зошит про який вони нещодавно говорили з дівчатами. Пропхавши руку під тарілки нічого не знайшла.

- Це шукаєш? 

Несподіваний голос Богданки змусив Катю озирнутись. Коли в руках доньки забачила таємний зошит ледь знепритомніла. Невже їй все відомо. 

Дівчинка щойно повернулась від бабусі, заставши маму за пошуками, відразу здогадалась, за чим саме вона полює. Зовсім випадково натрапила на дивний зошит, що сиротою лежав під грудою тарілок. Бабуся завжди вчила ніколи не читати чужих листів та щоденників, бо це надто особисте і порушивши цю інтимність ти мимоволі стаєш зрадником. Та чи є людина, яка жодного разу не ослухалась когось з дорослих?! Ось і Богданка не встояла перед спокусою заглянути до чужого написаного. Дівчинка так захопилась прочитанням, що забула повернути зошит на місце. 

- Звідки він у тебе? - поцікавилась, намагаючись вгамувати дихання, яке видавало хвилювання.

- Знайшла, коли шукала бабусині документи. 

- Ти читала його? - зараз би не завадив ковток води.

- Лише дещо. Вибач, я знаю, що цього не можна робити. 

В Каті, наче гора з плечей звалилась. Ще не вистачало, аби дівчина дізналась про своє народження зі звичайного зошита.

- Сядь, Богданко. Треба поговорити.

Дівчина присіла на диван, віддавши мамі зошит. Вони зазвичай не розмовляли відверто. Катя була надто замкнена, аби перед ким-небудь відкриватись. Всі свої переживання завжди тримала в собі. Жінка сіла поруч. Відклавши зошит, взяла доньку за руку та поглянула в її рідненькі очі.

- Богданко, я повинна тобі в дечому зізнатись. Ти тільки не перебивай. Вислухай уважно. 

- Добре. - не приховала свого здивування. - Мам, ти чого? Це ж я, мені можеш розповісти все, що завгодно.

Катя усміхнулась доньці, вона була наділена мудрістю, якої їй самій інколи бракувало. Надіялась, що своїм зізнанням не зруйнує її світ, не похитне віру в людей і їхню людяність.

- Я зрозумію, якщо ти мене зненавидиш і відмовишся від мене, бо я на це заслужила. 

Богдана приготувалась заперечити, але те, що вона почула наступної секунди змусило її замовкнути.

- Тебе народила інша жінка. - зізналась Катя зі сльозами на очах. Приготувалась до безліч питань, як і хто є її справжньою матір’ю, втім зізнання Богдани для неї стало справжньою несподіванкою.

- Мені відомо.

Катя розширила зіниці, її Богданка виявилась хитрішою ніж вона думала.

- Але, як? Коли?

Богданка вказала на злощасний зошит, що лежав між ними на дивані.

- Усе-таки прочитала. - крива посмішка з’явилась на Катіному обличчі. Було невимовно соромно перед дівчиною. - Я не хотіла, щоб ти про це дізналась у такий спосіб. 

- Вже, як є. Я не злюсь та не ображаюсь на тебе. Навпаки, я вам з бабусею вдячна за те, що врятували мене.

- Богданко, дівчинко. - Катя кинулась до доньки з обіймами. - Пробач нам, дитинко. Я мала тобі про все розповісти раніше, але я боялась. Боялась, що ти зненавидиш мене.

- За що тебе ненавидіти? Припини. Все трапилось, так, як і мало трапитись. Невідомо було чи раніше був той відповідний час, щоб про все мені зізнатись.

Богданка витерла материнські сльози й поцілувала її у щічку. Не кривила душею, коли говорила, що не ображається на матір і бабусю, інша річ була жінка, яка відмовилась від неї ще при народженні, яка хотіла вбити її ще в утробі. 

- Богданко, вам потрібно поговорити. Тільки так ти зможеш зрозуміти, чому і через, що так трапилось. Будь ласка, зробити це, перш за все заради себе.

Дівчина завагалась, тут знову в пам’яті виринули бабусині слова. Аби не тягти впродовж життя за спиною важелезний камінь образ, потрібно прощати. Якби так все легко було насправді. Важко далось Богданці рішення поговорити з біологічною матір’ю, але з підтримкою Каті все ж наважилась на цей крок.

Вранці після візиту до лікарні Катя та Богдана вирушили до будинку Уляни. Перед тим, як постукати в двері Катя ще раз поглянула на доньку, аби переконатись, що з нею все гаразд і вона готова до зустрічі з жінкою, котра дала їй життя, але яка так і не зуміла стати матір’ю. Дівчина стояла прямо, з піднятою головою очікуючи заглянути в очі тій, яка зрадила її.

- Привіт, красуні. Проходьте. Ми з Нелею якраз збирались снідати. Як там Елеонора Павлівна?

- Все добре.

- А, що тоді з обличчями? - Уляна обвела поглядом Катю та Богдану, здогадуючись причину їхньої стурбованості. - Здається, я знаю, що трапилось. Проходьте. 

Жінки непомітно від Богдани переглянулись між собою, в обох читалось занепокоєння, але водночас було якесь моральне полегшення, бо нарешті все таємне стало явним.

Неля спиною відчула, що прийшли по її душу. Вона витерла руки від води та повернулась, зустрівшись поглядом з Богданою. Дівчинка була унікальною не схожою ні на неї, ні на свого батька. При згадці про чоловіка занило в області серця. “Хм, а думала, що давно все минулось”. Вони деякий час вдивлялись одна одній в очі, намагаючись віднайти кожен свою істину. В німу розмову двох рідних людей втрутилась Уляна, запросивши всіх до столу. Міцна кава заспокоїла нерви, але Неля однаково не наважувалась розпочати розмову.