Розділ 1

2014 рік.

       Перші відвідувачі аеропорту вистроїлись в дружний ряд. Ще якусь мить і зустрінуться ті, хто давно не бачився. Друг. Близький родич зв’язок з яким давно втратився. Чи кохана людина з якою від усіх потайки зустрічаєтесь. Збудження від очікування переповнювало усіх присутніх. Довгоочікувані обійми, а з ними сльози радості неодмінно будуть, бо як інакше, коли зустрічаються рідні люди, яких розлучили різні, життєві обставини.

Катя та Уляна вдивлялись в обличчя новоприбулих, ось-ось на землю ступить нога Нелі й всі троє знову опиняться у вирі минулих подій. Уляна нервово потирала долоні, час від часу зазираючи до свого смартфона. Клієнтки не давали спокою навіть у законний вихідний день, який щомісячно ставила собі в календарі. Власниця спа-салону “Нестримні стихії” обожнювала свою роботу. Салон для неї був більше аніж звична робота, це наче дитина, якій жінка віддавала мало не всю себе. Леліяла, дбала та берегла від злих очей. Жінка не шкодувала ні грошей, ні часу, які вкладала у його розвиток. Втім, й про себе не забувала, дбала про свою зовнішність, регулярно відвідуючи необхідні процедури та тренажерний зал. Від заміжжя відмовилась в цілях збереження нервової системи. Складати за ким-небудь брудні шкарпетки нізащо не стане. Не знайшовся ще той за ким хотілося б це робити.

Катя розмовляла телефоном з керівником, який вкотре нагадував про терміни. Знав, що жінка сумлінна й до всього ставиться з відповідальністю, але все одно любив до неї прискіпуватись. Уляна поглянула на подругу, вловивши її занепокоєння.

- Що, знову Нестор нависає?

- Зі самого ранку зіпсував настрій. Наче я не знаю, що до вечора маю здати відредаговану статтю.  

- Козел, твій Нестор. Знає ж, що в тебе з мамою негаразди й дістає. Тобі потрібно шукати іншу роботу.

- Угу, тобі легко казати. Де її нормальну знайти? А тут, як-не-як не погана заробітна плата, принаймні нам з Богданкою вистачає.

- Так, звісно, а ще ви отримуєте мамину пенсію на яку можна жити й горя не знати. - на останньому реченні Уляна запнулась, бо ситуація з Катіною мамою зараз бажала кращого. - Вибач. - торкнулась плеча подруги. - Ти ж знаєш я хвилююсь за вас і бажаю тільки кращого. 

- Знаю, Улянко. Знаю. - поплескала подругу по руці. - Як і те, що я здатна на більше. - повторила слова подруги, які та, як мантру щоразу повторювала при зустрічі.

- Здатна, не сумнівайся. Просто побач це все в собі й повір нарешті в свої сили. Здібностей у тебе достатньо, з впевненістю можна попрацювати, а ось з бажанням - щось змінити, в тебе проблеми. Не знаю, що має трапитись такого, аби ти нарешті почала діяти.

Ця розмова могла тривати ще довго, бо хто, як не подруга у вічі скаже про тебе всю правду, але раптовий жіночий голос завадив розмові двох жінок.

- О, бачу хтось досі підпрацьовує штатним психологом?!

Впізнавши завжди бадьорий голос Нелі, жінки роззирнулись. Якусь мить стояли мовчки, вдивляючись одна одній у вічі. Довга розлука змусила відчути ніяковість від зустрічі. За ці роки, що не бачились стільки всього трапилось, що за день не розповіси. Першою мовчанку порушила Уляна, завжди попереду усіх подій.

- Неля! Ну нарешті. - з розпростертими обіймами кинулась до давньої подруги. Та обійняла подругу у відповідь, відчувши від зустрічі радість. Не пам’ятали, коли бачились востаннє. Води з того часу збігло багато. - Як завжди, маєш шикарний вигляд.

- Навзаєм, Улянко. - Неля відсторонилась, обводячи поглядом колежанку.

Уляна ніколи не нехтувала своїм здоров’ям, бо саме воно впливало на зовнішній вигляд і моральний стан, який в жінки був в нормі. Вона ніколи не падала духом і не дозволяла цього робити іншим. Щоб там не трапилось в житті, завжди була оптимістично налаштована.

Неля перевела погляд на Катю. Жінка стояла потираючи лямку давно не модної сумочки. Все така ж витончена, з досконалою фігурою, яку надалі продовжувала ховати під широким фасоном сукні, хвилювалась від майбутньої зустрічі. Було про, що мовчати, було чого боятись. Усі троє знали, що життя їх однаково колись зведе. І ось, цей день настав. Зустрічі не оминути. В одну мить обидві жінки кинулись в дружні обійми одна одної. Вже ніхто не приховував сліз. Уляна, яка ненавиділа всі ці сентиментальності - і собі не втрималась, впустивши сльозу. 

- Рада тебе бачити. - промовила Неля, не відпускаючи обіймів.

- І я рада, Нелю. - Катя витерла сльози, які встигли розмити недорогу туш.

- Так, годі плакати. Ще наплачемось. Вмиваємось і їдьмо. Елеонора Павлівна довго не чекатиме. За запізнення отримаєте і догану, і покарання у вигляді завченого напам’ять вірша Івана Франка або Лесі Українки. - поквапила подруг Уляна.

Жінки засміялись, згадавши, як їм доводилось за пів години завчити той чи інший уривок або вірш, значення якого на той час не здатні були збагнути. Вийти на середину класу і декламувати його. Пані Еля поважно кивала головою, вловлюючи уважно кожне слово, а потім повертала учня на місце зі словами - “можеш, як хочеш”. Попри її дивацькі вимоги дівчата обожнювали жінку, яка за сумісництвом являлась ще й Катіною мамою.

Давні подруги завантажились в авто Уляни й всі разом вирушили до лікарні, де на них чекала Елеонора Павлівна. Жінка нещодавно пережила інсульт, на жаль лікарі ставили невтішні прогнози. Дізнавшись про біду, Неля відразу взяла квиток на літак і вирушила до України. Сама ж жінка, розуміючи всю серйозність ситуації попрохала Катю, аби та зібрала подруг і приїхала до неї на важливу розмову.

Неля по дорозі в лікарню розглядувала зміни, які трапились з її містом. За час її відсутності в місті виросли висотні елітні будинки, покращились дороги, з’явились місця для сімейних прогулянок. Дитячі майданчики також впадали в око, вони були наповнені дітлахами і їхнім гучним сміхом. Коли вона покидала це місто воно було сіре, здається, навіть погода й та була похмура, і зовсім не привітна для туриста. Що ж, час пішов не тільки місту на користь, але й людям. Тепер можна було помітити значно більше людей, які просто прогулювались центральним парком. З кавою в руках, вони в спокійному темпі крокували встеленими бруківкою стежками та насолоджувались тишею. Неля обрала для себе життя в Греції, там вона віднайшла себе та внутрішній спокій. Була заміжня за греком для якого була цілим світом. Вони були не лише подружжям, але й партнерами. Маленький сімейний бізнес приносив і гроші, і задоволення. Вдвох жили спільною справою. Місцевий ресторанчик з домашньою, традиційною кухнею був їхньою відрадою, а ще пес на кличку Куля, який потребував уваги не менше ніж дитина, якої на жаль Господь їм не подарував.