1 глава | Нова школа

Мене звати Уляна і мені скоро буде 15. Раніше я жила простим життям та все змінилося, коли моя мама стала відомою дизарнейкою. І щоб підтримати її теперішній статус нам потрібно переїхати у столицю. І ось минув тиждень і я у новому будинку. Він дуже крутий, у мене була власна кімната з ваною. Мама хароший дизайнер, стати відомою була її мрія. Тато пишався б мамою та, на жаль, він загинув у автокатастрофі. Вже завтра я йду у нову школу. Школа для мажорів, я не хотіла туди переходити та мама наполягла. Щож побачимо, що на мене там чекає.

-Доню, вставай, бо спізнешся у школу.

-Ага уже встаю.

-Яка ж ти соня. Потрібно було тебе назвати Сонею.

-Мені власне подобається своє ім'я.

-Я рада цьому. Тож давай підіймайся, бо я вже спізнююся. Так сніданок на столі, а я вже побігла. Впораєшся?

-Ще питаєш?

-Бувай сонечко!

-Папа!

Я одразу встала і почала збиратися. Поробила усі справи і поїла. Ну все час до школи. Мушу сказати школа прикольна, мені подобається. Та попри всю її красу я її ненавиділа, тому що мені потрібно знайти 107 кабінет, а до початку уроку залишилося 10 хвилин. От чорт! Ну що ж почну свої пошуки і чим поскоріше. Я йшла швидко, дивлячись на номери кабінету і на годинник.

-О, ні, ні я спізнююсь. Залишилося пару хвилин- я уже навіть бігла, так не хотілося спізнитися у перший день. Та раптом відчула, що врізаюся у когось.

-Куди ти преш? Взагалі страх втратила?! Божевільна якась!

-Вибач, якби мені хотілося врізати тобі за ці слова!

-Ти нормальна?

-Так як і ти.

-Та ти знаєш хто я?!

-Здогадуюся. Просто мажор, який думає лише про себе!

-Та пішла ти!

-Сам пішов! Придурок блін!

І як же він тоді мене вивів. Та я швидко забула про нього і нарешті знайшла свій клас. Я постукала і зайшла.

-Так дорогі дев'ятикласники, знайомтеся це ваша нова однокласниця Уляна Остапчук. Сідай за вільне місце.

-Дякую.

Я йшла та ніхто навіть і не збирався поступатися місцем. І я вирішила, що сяду на останню парту. Минуло пів уроку і раптом хтось увірвався в наший клас. Не можу повірити це ж той, з ким я посварилася в коридорі. І що він тут забув???

-Вибачте за спізнення, Олександр Володимирович.

-Петренко, а я не розумію чому ти спізнюєшся? Цього разу на пів уроку! Де ти ходиш?

-А я просто в бібліотеку ходив забирати підручники п'ятикласникам.

-Сідай!

Він ішов до моєї парти, а потім зупинився і здивовано глянув на мене.

-Так, а я не зрозумів, а що це ти робиш на моїй парті?

-Так, а вона, що підписана?- мене цей придурок уже дістав. Я не могла мовчати. У нашу розмову втрутився вчитель.

-Петренко, Остапчук, що у вас там сталося?

-Вона сидить на моїй парті.

-Тобі, що місць мало? Петренко, мало того що ти спізнюєшся та ще й концерти влаштовуєш! Сядь уже!

-Добре я сяду, але хтось дуже скоро вилетить з цієї школи!

Це була погроза? Ще побачимо хто тут вилетить. І як взагалі мене мама переконала тут навчатися? Тут же одні придурки. Урок закінчився і всі просто вилетіли з класу. Я вирішила вийти останьою, щоб не вписуватися в це стадо овець. Та на мене чекав сюрприз.

-Тихо, тихо! Невже ти кудись поспішаєш?

-Що ти хочеш від мене?- я б вже мала здогадатися хто це. Це усім відомий Петренко, я навіть імені його не знаю.

-Я від тебе нічого не хочу. Просто так попередіти хотів, що не варто переходити мені дорогу, бо вилетиш з цієї школи.

-Погрози тут неумісні.

-Чого ти приперлася у нашу школу?

-Знаєш і сама не хочу тут лишатися, але маю.

Я вибігла із класу та він мене наздогнав. Він почав мене гукати та я не відверталася. Та він схопив мене за плече та відвернув. Ми уже були на коридорі і всі зачарована дивилися на нас. Зараз же така вистава має бути.

-Я ще з тобою не договорив!

-Слухай, чого ти хочеш?

-Хочу, щоб ти зникла.

-Якби ж можна було так зробити, але мушу тебе розчарувати ти не здатен на це.

-Не здатен? Та це ти ні нащо нездатна. Ти бачила себе? Відкрию тобі очі. Ти істеричка і божевільна на всю голову. Навіщо ти взагалі прийшла сюди? Ти нікому не потрібна! Ти- ніхто!

Ці слова мене дуже образили. Я з заплаканими очима побігла униз. Я не хотіла більше нікого бачити. З одного боку я сильна фізично, але морально я абсолютно слабка. Я бігла коридорами школи аби утекти і заховатися десь. Та я знову наткнулася на когось.

-Пробач.

-Щось сталося?

-Ні все добре.

-Якби було все було б добре, то ти не плакала б.

-Та нічого це просто я....

-Я не відчеплюсь поки ти не розкажеш, що сталося.

-Ну гаразд. Просто один мій однокласник мене образив.

-Хто це?

-Імені його не знаю, лише прізвище Петренко здається.

-Петренко? З 9-б?

-Так, а ти його знаєш?

-Так це мій брат.

-Брат?

-Так. Я Нікіта з 10-а.

-Не пощастило тобі з братом, а я Уляна.

-Приємно. Тут ти маєш рацію він і справді нестерпний.

Ми почали сміятися і я відчула, що у мене почала крутитися голова. Потім згадала, що я не випила таблетку, яку мені прописав кардіолог. Так в мене проблеми з серцем. А потім я просто втратила свідомість.......