Глава 41

Коли загін Рона зникає в хащах, я повертаюся до своєї кімнати. Там уже господарюють грумі! А з ними ще парочка кремезних ельфів, які допомагають зібрати мої речі. Хм, я якось і не замислювалася, що в мене всього так багато тут стало. Щось було, щось сама притягнула, щось ельфі дали, дещо гадки не маю, звідки взялося.

Грумі сяють від щастя, щось торохтять про те, що якщо я повертаюся до замку, то, можливо, мій шанс стати обраною стрімко збільшується. Хм, а хіба він, той самий шанс, не сягнув максимальних висот, наблизившись до пікової точки? Точніше, хіба це не означає, що я і є тією самою обраною? Ну, якщо я погоджуся, звісно. А я, певне, подумаю і все ж не буду сильно пручатися, лише так, для пристойності. Якщо Рон заслужить і буде старатися.

Так, треба обов'язково з ним поговорити щодо вивчення всіх цих їхніх поклонів та іншої нісенітниці. Може, можна без цього обійтися? Нащо воно мені? Ну справді, хіба королева перед кимось кланяється? Ні, звісно.

Йой, куди мене думки вже понесли? За живо… тобто королеви при посаді, я вже на себе приміряю роль. Хоча ні, треба все прояснити. Потрібно і про поклони поговорити, і щодо інших кандидаток в обрані уточнити, чи Рон їх точно вже звільнив від цього тягаря, бо грумі щось мовчать, з'їжджають із теми. А головне — обережно натякнути й поцікавитися в Рона, як він мене від власної матері захищати збирається?

Мої колишні няні приводять мене до "покоїв" у замку, які можна сміливо назвати апартаментами люкс. Кілька кімнат, шикарна спальня, від величезного ліжка з горою подушок і балдахіном я в дикому захваті. А ще простора ванна кімната й балкон із краєвидом на внутрішній двір, де квітне невеличкий яскраво освітлений садок. І щось на зразок кухні знаходжу. Не зовсім така, як у моєму світі, але, здається мені, що з технікою за аналогією розберуся, все доволі схоже. Це такий прозорий натяк?

Але навіть це не псує загального чудового враження від мого нового житла. Я мов у казку потрапила. І не бентежить те, що покої самого принца знаходяться по сусідству. Навіть навпаки — це просто чудово! Головне, що окремі. Маю ж я переконатися, що він гідний мого кохання, що не буде в мене за спиною з іншими крутити й наліво ходити. А оскільки покої Рона поруч… хто мені завадить перевірити?

Ельфи, які допомагали принести речі, йдуть. Грумі допомагають мені облаштуватися, після чого теж залишають мене. Година вже пізня, їм відпочити хочеться, тому не затримую дівчат. Та й сама я теж згораю від бажання випробувати на зручність нове ліжко. В пристойному сенсі! Спати хочу. Що я й роблю, спершу насолодившись ванною.

Прокидаюся з дивним відчуттям чиєїсь присутності. Розплющивши очі, перші кілька секунд намагаюся збагнути, чому замість стелі перед очима важкі темно-вишневі гардини? Усвідомлення вривається раптово: я ж переїхала! У мене тепер шикарне житло і… наречений-принц?

— Виспалась?

Голос звучить настільки несподівано, що я скрикую й підскакую на ліжку. Миттю прикриваюсь ковдрою, забувши, що я взагалі-то в піжамі, й невтямки дивлюся на непроханого гостя. А він із насмішкою дивиться на мене, примруживши очі.

— Не смій так вдиратися до моєї спальні! — вигукую обурено й жбурляю в нього подушкою.

— Як так? — запитує, спритно спіймавши снаряд. 

— Ось так! Це… обурливо!

— Чому ж? Ти сама мене покликала. От я й прийшов. Я ж не знав, що ти навіть уві сні мене з голови викинути не можеш, — закочує очі й посміхається нахабно.

Ні, ну я так можу швидко передумати щодо свого рішення! Варто йому увімкнути свій режим нахабства на максимум, і мені хочеться його прибити!

Переходжу до суті, поки знову памороки не забив своєю… нестерпністю!

— В мене є кілька умов. По-перше, ти не вдираєшся до мене без дозволу, — схрестивши руки на грудях, кажу йому. Погляд Рона опускається туди. Що за безпардонність? Клацаю пальцями перед його обличчям, повертаючи увагу куди слід. — По-друге, я вимагаю спростити програму… навчання, — морщусь, згадавши всі ті поклони й правила. — По-третє, з кандидатками в обрані треба щось вирішити, якщо ти ще цього не зробив. Ну і… з твоєю матір'ю, — обережно додаю, вивалюю на нього все, не зустрівши опору. Адже мовчить, уважно слухає, не сперечається.

І чекаю реакції.

Кілька безкінечних секунд Рон думає, перш ніж сказати те, що повністю збиває мені чітко вибудувану схему в голові й вганяє в ступор.

— Перше прохання я обдумаю, друге вивчиш у процесі, третє доручу тобі, якщо вже так. А матір моя до тебе жодного стосунку не має. Ти тільки мої накази мусиш виконувати, більше нікому ти коритися не повинна.

Нічого не зрозуміла. Погляд раз у раз на його губи опускається, хоча я щосили намагаюся дивитися принцу в очі. Думки розбігаються, але одну спіймати все ж таки вдається.

— А чого це я твої накази мушу виконувати? — вкрадливо запитую.

— Не придурюйся, Мілося. Я ж тобі сказав, що доволі детально вивчив устрій твого світу. Навіть у вас, незалежно від того жінка ти чи ні, ти повинна чітко виконувати накази свого… — хмуриться, щось згадуючи, — ем… О! Боса!

Кого?.. Він світи не переплутав? Наречений — це не бос! У нас, взагалі-то, рівноправність.

Моя цілковита розгубленість залишається без уваги. Рон підводиться, прямує до дверей, перед ними зупиняється.

— І раджу поквапитися. У кронпринца немає часу на те, щоб до обіду валятися в ліжку. А в його радниці у справах… жінок — тим паче.

Мені здається, чи він це на ходу вигадав? Яка радниця? Про що він? Чи він приколюється?

Але запитати вже немає в кого. Принц вийшов, залишивши мене в повній розгубленості. То він мені не обраною бути пропонує? Так а… я вже налаштувалася. Вже готова була здатися. Якесь дивне розчарування захльостує зсередини. Але ж я сама хотіла, щоб відчепився. Чому тоді тепер так прикро?

А з іншого боку, може, воно й на краще?.. Радниці, гадаю, довше живуть, ніж небажані невістки королеви-тиранші.