Глава 34

Боже-боже-боже… Ні… Це неможливо! Він не може мені подобатися! Не так же щоб по-справжньому. Він дратує мене! І взагалі, з його характером і зарозумілістю… Ну неможливо це — і крапка!

Там йому інших кандидаток готують, а я взагалі тепер звичайна служниця. Чого причепився до мене?

Тому що зачепила його самолюбство — нагадую собі. Не можна піддаватися. І вірити йому не можна. Грається зі мною, от і все. Так, Мілано, візьми себе в руки, не можна вестися на його слова, погляди й усе це зваблення. Він останні кілька днів взагалі про тебе не згадував! А тут потрапила на очі, от і вирішив блиснути своєю харизмою. Може, він з усіма так.

Точно, треба пам'ятати, що я зовсім його не знаю. А те, що знаю про нього — зовсім не переважує шальку терезів на його користь. І взагалі, з якого дива мої думки так безконтрольно ринули в нове, абсолютно неприйнятне річище? Не думати!

Щоки пече вогнем. Руки тремтять від хвилювання. І розгубленого стану ніяк позбутися не можу. Швиденько закінчивши з роботою, тікаю до свого помешкання. Не хочу знову з ним перетнутися, коли Рон повернеться. 

Прийнявши ванну, трішки заспокоївшись, прокручую нашу зустріч у голові. І вже якось спокійніше все сприймаю. Ну подумаєш, підкотив до мене. Що тут такого? Ну розгубилася, бо Рон — справді красунчик. І вміє справити враження, якщо не починає базікати в своєму стилі, який він очманіти який гарний. Гарний, правда, але ж не можна цим постійно хизуватися? Якось це… невиховано чи що. Та й не личить чоловіку хвалитися своєю красою, здобутками краще б блиснув. А крім того, що він вдало принцом народився, які в нього досягнення? А ніяких! От і все.

Думки несподівано перескакують до іншого питання. Того самого, що він поставив. Чого я насправді хочу? Якщо відкинути всі мої нездійсненні бажання про те, щоб додому повернутися, до колишнього життя, прийняти цю чужу для мене реальність — чого я хочу? Ким я хочу тут бути? Де б я мріяла опинитися, чим займатися?

Якщо подумати… Та ні, тут і думати не треба: мені подобається з тваринами. Зараз, коли з Ґхором у нас налагодилися стосунки, я почуваюся щасливою, проводячи час на конюшні, годуючи, доглядаючи тварин. Хай вони мене й лякали спершу, а деякі й досі, але мені з ними комфортно, спокійно. Звісно, стійла прибирати я б не осилила, але Ґхор і не вимагає, дає мені легку роботу. І не вимагає нічого.

З цим розібралася. Робота моя мені до душі. Але ж самою роботою жити не будеш? Хочеться якогось дозвілля, різноманіття, а ще… Може, з часом я все ж когось зустріну в цьому світі й закохаюся? Так, як завжди мріяла, по-справжньому, раз і назавжди, взаємно, до самої глибини душі.

Ну і чому на цій думці знову перед очима Рон виникає? Хай йому грець, цьому ельфу! Зовсім памороки мені забив своїм потемнілим поглядом і звабливим хрипким голосом. Чур з моєї голови! Ще бракувало в нього закохатися. Тоді точно на собі хрест можна поставити. 

Та й навіть якщо уявити — чисто теоретично, заради експерименту — що він не грається і я йому справді симпатична, і що між нами може щось бути, його маман нізащо не дасть нам бути разом. Зжере мене й не подавиться. А враховуючи, що Рон — матусин синок, і розраховувати нема на що. Біжи тоді, Міло, хоч в ту саму темряву, бо навіть там буде безпечніше, ніж у замку з королевою.

Ох, чому мені така складна доля дісталася? Де я завинила…

За думками минає час, а згодом не помічаю, як засинаю прямо у вітальні. Мені сниться дім, моя родина, спогади змішуються з фантазіями, а ще як Рон прийшов до мене у вигляді того дивного створіння, чи то чортика, чи то спотвореного моєю уявою ельфа. Тільки цього разу я відверто сміюся. Не насміхаюся, а сміюся, бо мені весело, а він кумедний і дотепний. І дуже милий.

А ще прабабця сниться, як вона мені про годинник розповідає, про бажання, і каже, що я обов'язково буду щасливою. А ще Ромчик, і раптом розумію, що я про нього і не згадувала весь цей час. І взагалі до нього нічого не відчуваю. Спогад зовсім не забарвлений емоціями. А потім напис на моїй руці, заклинання, яке я дивним чином прочитала й потрапила в цей світ. А й справді, ну не могло ж усе це статися просто так. Те, що я не розумію чому все відбувається саме так, не означає, що воно має відбуватися інакше. Вочевидь, таким є мій шлях до щастя. І я його обов'язково знайду. Потрібно просто трішки потерпіти.