Глава 32

Так от яка думка все вислизала від мене! Еврика, блін, я навіть по чолу себе ляскаю. Аліка й Ніома — сестри Рона, а я два і два не склала. Та в мене в голові не вкладалося, що сестри майбутнього короля будуть прислужувати мені! Але тепер все очевидно: вони шпигували, ось для чого їх приставили до мене. А я ж і гадки не мала, і не припустила б, що це вони.

Аліка кидає насуплений погляд на Ніому. Та явно незаплановано проговорилася про свої кровні зв'язки. І моє зосереджене обличчя вони зауважують.

— Не сердься, що не сказали тобі, — Аліка повертає мені винуватий погляд. — Ми просто хотіли, щоб ти сприймала нас як рівних, хотіли… подружитися.

Ну звісно, щоб докладати королеві.

— Ми не можемо бути рівними, — різко відрізаю. — Ви сестри майбутнього короля, а я проста служниця.

Вони очі округлюють, розгублено переглядаються між собою. На мене здивовано дивляться.

— А навіщо вам взагалі працювати? — питаю, виводячи їх зі ступору.

— Як навіщо? А у вас не всі працюють?

— Ну, якщо це діти… емм… так би мовити знаті, не обов'язково. Раніше у нас доньки монархів взагалі не працювали. Їх заміж віддавали, щоб зв'язки налагодити, і вони нічого не робили, тільки на бали ходили й дітей народжували.

— У нас усі працюють, — за мить відповідає Ніома, Аліка ж сидить із вдумливим виразом обличчя, перетравлює почуте. — Кожен чимось корисним займається, щоб ми жили в злагоді й мали все необхідне. Якщо доньки королеви не будуть працювати, або королева не буде виконувати свої обов'язки, інші теж не захочуть. І тоді наше суспільство зруйнується і його поглине темрява

— Як у східному королівстві, — відмерши, підхоплює Аліка, — вони дуже ліниві, тому живуть, як дикуни. Ні дари природи використовувати не вміють, ні руками працювати не хочуть. От від них магія й відвернулась, почався занепад, і з ними ніхто не хоче тепер справи мати.

— Взагалі, як доньки королеви, ми мали б прислужувати в замку, — продовжує Ніома, щойно Аліка замовкає, — ну і прислужували довгий час…

— І досі ще є деякі обов'язки, — зітхає Аліка.

— Та недовго вже залишилося, — підбадьорює її Ніома. — Ми поставили собі за мету зламати устрій, — захоплено продовжує вона. — Ілуні першій вдалося, вона стала захисницею, і ми, наслідуючи її приклад, наполегливо тренувалися застосовувати бойову магію, розвивали дух і тіло. Вона нам допомагала, а потім і Його Осяяння, — шепоче вона, наче якусь велику таємницю мені відкриває.

— А що, не повинен був? — так само пошепки запитую.

— Ні! — округлює очі Ніома. — Ми ж дівчата, нам не місце в оборонному загоні.

Ох і дискримінація.

— Ще мене після цього дикункою називати, — буркаю. — В моєму світі не має значення, якої ти статі. Жінка може займатися будь-якою справою, — гордо заявляю.

— Пощастило, — зітхає Ніома.

— Не пощастило, а домоглися цього. У нас жінки роками боролися за свої права рахуватися не придатком до чоловіка, а повноправною людиною. Я б навіть сказала десятиліттями! Тепер у нас рівноправність. 

— І в нас буде! — палко заявляє Аліка. — От прийде до влади нова королева — і обов'язково буде! Його Осяяння добрий, чуйний, і обрана його такою ж буде.

— Ага, тільки королева її зжере, добру й чуйну, — бовкаю на емоціях. І сама собі потиличника дати ладна. На мить забула, з ким розмовляю.

— Не зжере. Його Осяяння не дозволить, — рішуче відрізає Аліка.

Їхня віра в принца дивує. Точно сяйво його осяяння засліпило. Не бачать, що він матусин синок, який йде в королеви на поводу. Адже ясно тепер, після підслуханої розмови, чому мене вигнав. Не через моє небажання поклони перед ним бити. Ну хіба що частково через це. А насправді тому, що матусечка не схвалила.

Ганчірка, а не чоловік.

Нащо він мені такий треба?

І чому я взагалі постійно про нього думаю? Мені й без нього добре.