Глава 27

Виснажена, ледве переставляючи ноги, плетуся додому. Стільки всього зненацька спливло, що на задній план відходить той факт, що мені до мого великого подиву довелося годувати темнокрутів сирим м’ясом, оові плодами, а тінь… одному Богу відомо, що то було таке. За вказівкою Ґхора я принесла до стійла Нестримного скриньку, відчинила її, звідти вилетіло щось незрозуміле… А я мало не зомліла, познайомившись з тіньовою іпостассю “коня”, почувши моторошне гарчання з його зовсім не конячої в ту мить пащі й побачивши, як він поглинув те, що вилетіло зі скрині. 

Ґхор сказав, що та істота, яку поглинув Нестримний — з темряви. З темряви, яка з'являється на кордоні їхнього королівства, і яку їм доводиться постійно стримувати. Через кілька брам, які ніяк не вдається запечатати, а тільки тимчасові бар'єри встановлювати, вилазять дивні, моторошні навіть для них істоти. Хоча деякі, що приходять звідти, зовні абсолютно звичні, а насправді — інші. Як тіні, ті, що коні зовні, і як решта істот в "конюшні". А хто потрапив туди, кого темряві вдалося затягнути, теж повертається вже не таким, і ніколи не знаєш наперед, які зміни стануться. Якщо взагалі повертається.

Це те, що я зрозуміла і встигла розпитати. Ну і з раною Ґхора нічого незрозуміло. Погано йому стало не відразу, хоча він відчув, що його зачепило. Навіть Ілуна в запалі бою не помітила. Він мав зцілитися, але… Вже тут його самопочуття погіршилося, і Ґхор був певен, що сам зможе про себе подбати. Ну і не хотів, щоб Ілуна хвилювалася. З ним подібне вже було, і хоч тоді все обійшлося не такою страшною раною, Ілуна залишила йому ліки про всяк випадок. Зараз вони взагалі майже не зустрічаються, тільки під час таких вилазок на боротьбу з темрявою, щоб королева нічого не запідозрила. Бідолашні, уявляю, як мучаться окремо одне від одного.

Ех, шкода, що не встигла розпитати в Ґхора про його дві іпостасі. А ще чому не можна приймати ту другу подобу, що на ельфа схожа. І справді, що за закони абсурдні? Купа питань в голові, від одного до іншого думка скаче, але поки все зробила, бідолашний Ґхор вже й заснув. Перевірила, як він, зачинила двері, покликала Арчі, який, як не дивно, вмить з'явився мені, і попросила приглянути за Ґхором. Арчі навіть для велетенського моторошного пса мав шокований вигляд від такого прохання. Здається, він мене зрозумів безпомилково, бо очі такі здивовані зробив. Недолюблює він керраві, пам'ятаю я. Але Ґхор виявився не таким поганим, яким хотів здаватися.

Ми з Ґхором домовилися, що й далі будемо вдавати, що він тиран, а я його ледве терплю. Та впевнена, що насправді тепер працювати разом буде в задоволення. Взагалі після його розповідей якось інакше все сприймається. Не вічно незадоволений усім керраві, а закоханий у дочку королеви дуже навіть милий чоловік. Замість полювання й розваг, як я думала — захист королівства. І нестерпний принц, який, виявляється, сам особисто бере в обороні участь. Життям ризикує. Герой, можна сказати…

Стільки всього, що спробуй осмислити.

Підходжу до дверей свого нового помешкання, відчиняю… і раптом мене осяває! Його, чортяка, осяяння! Це ж він подбав про нормальне житло для мене! Чи ні? Та ні, не він. Може, просто сказав, щоб мене переселили до решти слуг, ну а Ніома з Алікою подбали, щоб я почувалася комфортно. Інакше чому так розлютився, побачивши мене в ельфійському вбранні?

Ех, ще й покарання якесь вигадав. Все ж він нестерпний зарозумілий принц. Але подумаю про це після відпочинку. Прийнявши душ, завалююсь у ліжко й засинаю міцним сном мало не до обіду. А прокинувшись, зі стогоном видихаю. Ну от що мені робити? По-перше, незрозуміло, що мені одягнути. Те йому не те, те не так. І по-друге, трохи лячно. Сподіваюся, він не збирається мене різками бити? Щось таке говорили грумі, коли згадували про покарання.

Але й не піти не можу. Куди я тут сховаюся? Однаково ж знайде.

Згнітивши серце, приймаю ванну, а потім йду перебирати свій новий гардероб. В результаті рука сама тягнеться до старої сукні. Ну а що? Щоб покарання не було марним. Чи все ж вбрання ельфі? Який складний вибір, адже не знаю, чим же його подратувати більше.

Беру сукню. Але тільки тому, що не хочу підставляти нових подруг. Дорогою заходжу до їдальні, перекусивши, беру із собою кілька соковитих плодів, щоб пригостити… Ох, так ось чому Нестримний корчив мені таку нещасну моську, коли я йому давала ці фрукти! З мене виривається нервовий смішок. Звісно, якщо його меню — життєві сили породжень якоїсь там темряви, а тут я зі своїми "смаколиками".

Пригощу його сусідку. Криклива оові точно зрадіє такому частуванню.

Нестримний, помітивши мене з гостинцями, відвертається дупою й намагається вдати, що він — частина інтер'єру. З усмішкою проходжу повз нього і йду до оові. Ів зустрічає мене радісним "уііі" й витанцьовує перед ґратами. Підійти близько не наважуюсь, хай вона й не їсть людей, але з її активністю й цікавістю — затоптати може. Кидаю їй частування і йду перевірити, як там Ґхор.

Підходжу до дверей, як з повітря виникає Арчі. Дивиться на мене віддано, і не скажеш, що лячна істота, яка проковтнути може, й не помітити. Хвостом по підлозі лупотить, схиливши голову набік, явно чекає похвали, адже стеріг, як я і просила. Гладжу його, хвалю, коли відчиняються двері й виходить Ґхор. Вже в іпостасі напівконя, певне, йому краще. Усміхається мені.

— Як ти? — запитую.

— Як новенький, — окидає мене пильним поглядом, хмуриться. — А чому ти в цьому ганчір'ї ходиш? Я ж попросив сестер тобі нормальний одяг дати.

Здивовано дивлюсь на нього. Так це він? Взагалі заплуталась.

— І кімнату ти попросив мені виділити? — уточнюю, насупившись.

— Ну, майже. Після того, як принц розлютився, що я тебе в цих покоях поселив, і сказав, що мене запхне на тиждень в цю комірчину, якщо ще раз побачить щось подібне, — киває в бік комірчини, а в очах веселощі. 

Виходить, Рон просто не знав, що я тут в таких умовах. Хоч і вигнав мене типу щоб на науку було, щоб я “отямилась” і просила його про щось там, але не аж настільки. Матуся його доклала руку, а не сам принц. А Ґхор не міг нічим зарадити, хоча теж не в захваті був.