Глава 22

Після зустрічі з Роном почуваюся розгубленою. Попри всю мою показову впевненість, мені сумно. Через нього. Ми бачилися лише кілька разів, я зовсім його не знаю, а не можу викинути нахабного ельфа з голови. Навіть встигаю кілька разів пошкодувати, що відмовилася від його пропозиції провести мені екскурсію.

І правильно зробила, що відмовилась! Він пихатий, самозакоханий принц. Навіщо він мені такий? Не можу я сумувати за ним. То все через те, що світ незнайомий, тут все незрозуміле, жахає мене і я майже нікого не знаю. Звикла до спілкування, компанії, великої родини, от і мучусь від нудьги.

Повернення ельфів з прогулянки я пропустила. Мабуть, приїхали вони пізно вночі. Я навіть не чула, коли вони повернулися. Ніхто мене не будив, не чіпав, не кричав і нічого не вимагав. Аж дивно.

А вранці починається ще дивніше. Мене будить не парнокопитний дикун, який тут всім керує, а ельфі! Аліка й Ніома з радісними обличчями безцеремонно вриваються до моїх “покоїв” і ведуть мене кудись, не давши навіть вмитися й привести себе в нормальний вигляд, переконуючи, що все це потім. А зараз на мене чекає сюрприз.

Сюрприз і справді вдається, коли вони виводять мене за межі господи через ворота, які ведуть на територію міста-замку. Тобто я все ж таки можу виходити? Сама я не могла відчинити двері, а з ними — без проблем.

— Куди ви мене ведете? — цікавість мене зжере. А дівчата мовчать вперто, тільки усмішки з облич не сходять.

— Трішки терпіння, пані Мілоано.

Вочевидь, відучити їх звертатися до мене без “пані” й нормально називати моє ім’я — марна справа.

За кілька десятків метрів ми зупиняємось біля масивних дверей, які на диво легко відчиняються. Проходимо всередину, підіймаємось гвинтовими сходами на другий поверх п’ятиповерхової прибудови до значно більшої споруди, знову двері… А за ними простора кімната зі ще кількома дверима. Розглядаю з цікавістю, гарно так, світло, просторо. Знати б ще, навіщо вони мене сюди привели.

— Це ваше нове житло, — приголомшує мене Ніома.

— А наші двері — сусідні, — ледь не пищить від радості Аліка.

Я навіть кліпаю й очі протираю. Може, я досі сплю? За які такі заслуги? Підозріло щедра пропозиція…

— А з чого раптом? — примруживши очі, вдивляюсь в обличчя ельфі. Але так і не скажеш, що підступ якийсь.

— Ну не в конюшні ж вам жити, — округлює очі Аліка. — Це Ґхору там затишно, бо він сам майже як кінь, всюди, — хіхікає вона й прикриває рота, я ж свого відкриваю від подиву.

— Тут для слуг помешкання, — штовхає Ніома подругу локтем і скоса поглядає на неї. — Вам до конюшні недалеко, тут всього кілька десятків метрів, і всі умови для проживання є. О, а ще харчування. На першому поверсі їдальня, можете там брати, що заманеться, — вона підхоплює мене під руку й веде всередину. — Ось спальня, — штовхає одні з дверей, а за ними невеличка, але дуже затишна кімната. — Там і одяг, до речі, є. Вам сподобається, — підморгує вона мені.

Несподівано. Взагалі якось дивно. Ґхор змінив своє ставлення до мене? То з конюшні вийти не могла, навіть бодай якусь комірчину давати не хотів, а тут раптом така щедрість. Чи це дівчата поклопотали за мене? Якось і питати незручно, і цікавість роз'їдає. Але, думаю, згодом і так дізнаюся. Хоча впевнена, що це ельфі постаралися. Керраві точно б так не розщедрився, якщо сам в конюшні живе.

Далі дівчата показують мені ванну кімнату, в ній теж вже є все необхідне, навіть щось на зразок пральної машини є. В мене від вигляду ванної знову все дико засвербіло під сукнею. Захотілося скинути її й зануритися в теплу водичку. Ух, відірвуся! Ельфі розповідають, де все необхідне можна брати, якщо воно закінчується. В них немає такого поняття як гроші чи купівля-продаж. Всі мешканці міста-замку працюють, кожен чимось займається, і кожен забезпечений усім необхідним відповідно до свого статусу і виду. Хм, тепер зрозуміло, від роботи не відкрутитися, але не страшно, все ж конюшня мені подобається, хоча кінь там всього лише один.

Я можу годинку приділити собі, ельфі мене відпросили в Ґхора, щоб показати виділене королівством житло, а потім я маю повертатися до конюшні, яку господою гордо називає тільки керраві. Щойно дівчата йдуть, подякувавши їм від душі й обійнявшись на прощання, зачиняю двері, на ходу скидаю одяг і поспішаю до ванної кімнати. Блаженство просто! І навіть засоби для догляду за шкірою і волоссям є. Довго затримуватися собі забороняю, а то ще злюка-Ґхор розгнівається й знову доведеться на старому матраці спати.

Я б запідозрила щось недобре, але якщо ельфі живуть по-сусідству… Виходить, і справді мене не нагородили раптом льготами, а до цього обділили необхідним мінімумом. Ельфі, виявляється, взагалі веселі дівчата. Варто було з мене зняти статус так званої “обраної”, і їхня поведінка змінилася, такі веселі, привітні. Я охоче скористаюся їхнім запрошенням і завітаю в гості, щойно випаде нагода.

А яке моє щастя й подив, коли я відчиняю шафу… Так, там є кілька суконь, щоправда, вони зовсім не схожі на ті, які мені приносили грумі. Як і не йдуть в порівняння з останньою. Тканина легша, приємна на дотик, нагадує шовк. Таку і одягнути приємно буде, нехай там і купа спідниць теж. І навіть пристойне декольте є, а не з тісним коміром по саме підборіддя. Але найголовніше, боже, тут є штани! Такі, як носять ельфі, і навіть верх такий, як у них. Топом назвати ті стрічки складно, але мені байдуже, бо тканина взагалі ніжна й неймовірно приємна на дотик.

На зло всім, одягаюсь як ельфі. Стратегічно важлива зона — тобто груди, надійно закрита, а решта не має значення. Головне, що зручно. Волосся збираю у високий хвіст, знайшовши кілька стрічок біля трюмо, певне, саме для цих цілей. Відтепер жодних суконь! Тільки примусово одягну щось, крім штанів і ельфійських топів. Задоволена, мов слон, спускаюсь на перший поверх, так і не зрозумівши, як мені зачинити двері свого помешкання. Там проходжу до їдальні, беру кілька фруктів, щоб з’їсти дорогою, і пляшку води. Господи, почуваюся, наче заново народилася.