Глава 8

Як же щойно, якщо я аж сім днів тут пробула?

— Неправда! — вигукую обурено. — Я вже тиждень як тут!

Рон знову озирається, але матуся, гадюка така, міцно тримає його за лікоть і, користуючись розгубленістю ельфа, потроху уводить його від мене. І каже, остаточно мене добивши своїми словами:

— Ой, та в неї після переміщення плутанина в часі. Ходімо, Ваше Осяяння, нею займаються, а у вас справи. Проведіть її до покоїв, — озирається на охоронців, блиснувши в мій бік гнівним поглядом.

Абзац. І він її послухав. От теля нетямуще. Рон розвертається і йде. А мене, і справді як якусь порушницю громадського порядку, підхоплюють під руки й тягнуть до кімнати. Я не те щоб опираюся, просто ноги не слухаються. Я в конкретному шоку!

Чомусь це настільки вибиває в мене ґрунт з-під ніг, що я почуваюся зовсім розгубленою. І дико розчарованою. Я була впевнена, коли зрозуміла, що Рон не знав про мою появу, що він підійде, поговорить, щось пояснить, хай і в своїй зарозумілій манері… Але не що розвернеться й піде геть! Так прикро, що, здається, ще одна крапля — і розревуся, як мале дитя.

— Не можна так поводитися, пані, ой не можна, — голосить Ельвіра.

— Біду на себе накликали, — вторить їй Ангора. — Її Осяяння буде гніватися. І люті Його Осяяння не оминути. Що ж тепер буде?..

Звісно, ельфі їм усе розповіли в подробицях. За що отримали догану, ну, що "профукали" мене, і тепер кудись поділися. Я вдвох з няньками, сиджу на ліжку й дивлюся в одну цятку на стіні. Цятки там не було, але якщо так довго витріщатися — то можна її побачити. От я вже бачу.

— Може, додому повернуть, — з надією висуваю припущення.

— Пані, — сердито сичить Ельвіра, — ну скільки вам повторювати, що ви не зможете повернутися. Тепер ваш дім тут. Отже, так, — продовжує вона, міряючи кроками кімнату, — якщо раптом хтось із Осяянь прийде, падайте на коліна, жодних поклонів. От просто одразу на коліна, і моліть прощення, — ага, розігналася. — Інакше не уникнути покарання.

— Якого покарання? — відриваюсь від важливого експерименту. Я вже дві цятки на стіні зуміла розгледіти. Тепер доведеться починати спочатку.

— Навіть не знаю, — абсолютно серйозно міркує Ельвіра.

— Я думаю, обійдеться без різок, — висуває припущення Ангора, — але можуть змусити прибирати хлів.

— Головне, щоб назавжди не відправили в помічники якомусь… — Ельвіра морщиться, не договорює. Її аж пересмикує. Запитати не встигаю, про кого це вона, бо грумі раптом зупиняється, присідає поруч зі мною навпочіпки, хапає мої руки у свої й каже, проникливо дивлячись у мої очі: — Моліть прощення, щоб вас не вигнали із замку. І ми… ми спробуємо допомогти, переконати, що ви були не при тямі, ну і що не встигли ще настільки добре засвоїти правила етикету.

Щось мені вже байдуже. Грумі й далі бідкаються, то між собою спілкуються, то мені поради дають. Снують кімнатою, геть-чисто про тренування й навчання забувши, настільки заклопотані й налякані тим, що сталося.

Коли двері моєї в'язниці різко відчиняються й на порозі застигає воно. Ага, у всіх курсивом і він, та ще й з великої літери, а в мене — воно і з маленької. Бо не заслужив на більше. Матусин синок і тюхтій. Чого, питається, приперся? Посміятися з мене?

Дивлюся на нього з-під лоба, навіть злість не хоче виринати назовні. Образливо — і все. Ще й воно стоїть таке гарне, очей відірвати неможливо. І блискає темним поглядом в мій бік.

Гуп. Грумі де стояли, там і попадали на коліна. Ангора була ближче. Помічає, що я так і сиджу, тягне до мене руку й смикає за рукав. Відсовуюсь далі. Чого причепилася? Я зайнята, ось, поглядом намагаюся спопелити одного нахабного ельфа. І він не поступається, тільки, здається, не пропалити, а розпалити мене хоче.

— Залиште нас, — рівним тоном наказує Рон.

Світ стає на паузу. Саме таке в мене відчуття. Грумі з місця не зрушили. Я змушую себе дивитися ельфу в очі, хоча так і кортить розгледіти його всього. Не можна, щоб він здогадався про мою зацікавленість. Дулю йому з маком, а не самолюбство тішити. Хай додому мене повертає.

— Ваше Осяяння, дозвольте сказати, — чую несміливе неподалік, покірним тоном і не підіймаючи голови.

— Кажи, Ельвіро, — милостивого погоджується принц.

— Ваше Осяяння, вона ще зовсім не готова. Не гнівайтесь на неї, благаю, — просить Ельвіра. — Дівчина лише тиждень як прибула, і її поведінка…

— Тиждень? — перебиває її Рон, продовжуючи свердлити мене поглядом, хоча голова в бік грумі сіпнулась.

— Так, Ваше Осяяння, — підтверджує Ельвіра.

Точно! Королева збрехала йому, що я щойно з'явилася, ельфі переказали це, не прикрашаючи й не додаючи жодних емоцій, практично слово в слово. А Ельвіра сказала Рону правду! Так йому! Нема чого матусі брехливій вірити. Ще не свекруха, і Боже вбережи, щоб нею стала, а вже стільки теплих почуттів щодо неї в мені жевріє.

— Але вона старається, намагається навчитися, — продовжує Ельвіра заливати від душі. — Хай і не дуже добре виходить, ось як сьогодні. Просто пані Мілоана була настільки вражена вашою красою й величчю, що забула все, чому ми її навчили, — ай гарно бреше, аж за душу бере. Рон на це тільки хмикає, криво всміхаючись. — Пані, — продовжує Ельвіра, вочевидь, не помітивши скепсису свого принца, — покажіть, чому ми вас навчили, — і дивиться на мене мало не з благанням.

Я вже навіть думаю підіграти, пожалівши грумі, й вклонитися йому як належить. Ельвіра так старається, так щиро вигороджує мене. Я розчулена, якщо чесно. Мені приємно, хай навіть вона за себе хвилюється й за свою кар'єру "няні", а не за мене — однаково приємно.

— Геть! — різким тоном перериває мої думки Рон. — Я сам розберуся.

Грумі не наважуються сперечатися. Поспішають зникнути з-перед очей свого принца, кидаючи на мене співчутливі погляди.

— До речі, — зупиняє він Ельвіру, при цьому дивлячись на мене з нахабною кривою посмішкою, — обов'язково включіть в програму кулінарію. І докладіть зусиль, щоб Мі-лоана, — з особливим виразом вимовляє придумане ним мені ім'я, — успішно пройшла випробування. Якщо вам, звісно, дороге ваше місце в замку. А тепер вільні.