Глава 5

І тут в моїй голові виникає затяжна пауза, а на фоні — білий шум. Себто як? Я тепер і помитися сама не можу? В голові спалахують дикі картинки, коли уявляю собі все це на практиці. Я не хочу, щоб до мене хтось торкався! Та до мене ніхто раніше не торкався! Ну, крім батьків, коли я ще малесенькою була. 

І тільки коли ельфі знову тягне до мене свої руки, я приходжу до тями.

— Ні! Я забороняю! — відступаю на крок, виставивши перед собою долоню.

— Але… пані, це наш обов'язок. А ваш обов'язок приймати дарунки Його Осяяння принца Рональда Сяйнистого і Її Осяяння королеви Раміни. Ми… нас покарають, позбавивши права служити королівському роду, якщо ви відмовитесь від наших послуг. А до вас пришлють когось іншого, — вже зовсім розгублено додає ельфі.

З одного боку їх шкода, а з іншого — себе більше. Тому кажу перше, що на думку спало, щоб якось викрутитися:

— Принцу… Його осяянню навряд чи сподобається, що хтось торкався його обраної. Хіба вам не знати, наскільки кепський характер має принц?

Ельфі обмінюються розгубленими поглядами. Червоніють. Все ж мої слова справили на них враження.

— А якщо ми вам допоможемо, але чіпати вас не будемо? — відгукується Ніома. — Тільки заради вашого ж блага, не можна так відгукуватися про Його Осяяння, — з неприхованим страхом шепоче вона.

Ага, весь такий сяйнистий, пилинки з нього здувати. Бояться зачепити надміру роздуте его розпещеного владою й надмірним вихвалянням хлопчиська? 

А мені — начхати!

На цьому, зрештою, і погоджуємось. Вони не чіпають мене, готують ванну, виставляють поруч на поличці різні засоби для догляду, пояснюють, що для чого, і на моє прохання виходять. Шкода, що тут немає замка, але хай тільки спробують увійти!

Засоби для волосся та шкіри в них шикарні. Закінчивши з банними процедурами, почуваюся просто шикарно. Шкіра м'яка й ніжна, пахну неперевершено, волосся… волосся ще розплутати треба, але на дотик теж наче після дорогого салону з найкращими майстрами й засобами для догляду. Знаходжу халатик, на дотик незвичний, але дуже приємний. І варто його одягнути, як він миттю вбирає вологу, але при цьому залишається сухим. Клааас!

Стукіт у двері відволікає мене, коли я саме намагаюся розплутати своє неслухняне волосся знайденим на трюмо гребінцем.

— Заходьте, — даю дозвіл.

— Пані, — це Аліка. Мені їх було б складно розрізнити, бо дівчата схожі, але в Аліки волосся майже чорне, а в її напарниці каштанове, — сукня готова. І… дозвольте допомогти вам з макіяжем і зачіскою? Чи, гадаєте, це теж може не сподобатися Його Осяянню? — обережно цікавиться вона.

— Думаю, він би не заперечував, — охоче погоджуюсь, тому що без звичного бальзаму та крему для волосся, розплутати його самостійно просто нереально!

Ельфі, раді догодити, беруться мені допомагати. Зовсім скоро моє волосся сухе, хоча фену я в них не бачила, охайно укладене, а на обличчі легкий ненав'язливий макіяж.

Поки ельфі займалися мною, я мала нагоду ще раз їх роздивитися. І справді на тендітних дівчаток вони не схожі. Боюся, за потреби ці й скрутити можуть. І взагалі виникло стійке відчуття, що вони тут не стільки для того, щоб служити мені, як стерегти, щоб слухалася й не спробувала втекти.

Тільки куди я втечу в незнайомому світі, про який нічого не знаю?

От я дивуюся цьому світу. Вони вміють творити магією дивовижні речі, разом з тим на повну використовувати технології, як, наприклад, енергію сонця, чому ми тільки вчимося, імпонують себе як розвинену цивілізацію, а сукні — жахливо незручний доісторичний відстій. Добре, хоч білизна зручна й гарна, та й взуття комфортне, такі собі милі босоніжки на невисоких стійких підборах. Але сукня…

Мій одяг, поки я приймала ванну, ці гадини викинули. І тепер вибору немає! Мушу дозволити одягнути себе в цю жахливу броню, щоб не ходити голяка або в халатику. І сама ніяк не впораюся. Тому комизитися перед ельфі не починаю, коли вони беруться загортати мене в купу спідниць і нестерпно тісний корсет, поверх якого одягається щось на зразок блузки під саме горло.

Жа-ах, яке воно важке, незручне, тісне. Ні вдихнути, ні видихнути, ні нормально поворухнутися. І в цьому всьому… ми починаємо "навчання".

— Почнімо з основ, — з поважним виглядом починає Ельвіра, походжаючи туди-сюди, — кому, як і коли ви повинні кланятися. Ну і заразом розберемося в ієрархії правлячої родини.

Сама Ельвіра, як і її напарниця, одягнута в досить зручну, хай і закупорену до самого підборіддя сукню. Про ельфі я взагалі мовчу. Ті й зовсім не обтяжують себе зайвими ганчірками. Вузькі еластичні штани, а верх — це широка стрічка, яка накидається на шию, навхрест тягнеться вниз, прикриваючи стратегічно важливі опуклості, й обмотані навколо талії кінці зав'язуються попереду. Виглядає круто. Але дико контрастує з моєю і грумійськими наглухо закритими сукнями. Аж заздрісно стало, бо мені вже спекотно.

Ельвіра відає якусь нудятину про те, що король Руан зайнятий обороною, тим часом править королева Раміна, готуючи свого молодшого сина Рональда посісти трон. Сини її, тобто принци (імена я не запам'ятала, та там теж все на "р") також насамперед обороною займаються. А коли осяяний принц визначиться зі своєю обраною, а потім вона пройде всі перевірки й випробування, тоді вони возз’єднаються й правити буде вже його обрана. Попередня королева стане радницею, обрана принца — королевою, принц — королем, а його старші брати будуть надійним тилом, опорою й підтримкою молодого короля.

Дивовижно, що я примудрилась усе це запам'ятати, хоча мої думки в цей час були зайняті тим, що я хочу здерти із себе це ганчір'я, а ще присісти куди-небудь. Та хоча б просто на килим на підлозі. 

— А тепер вшанування королеви, — продовжує Ельвіра. — Ось так.

Поки її напарниця Ангора нудиться в стороні, а ельфі взагалі десь вийшли, Ельвіра демонструє наочно, як я маю вклонитись. Схилити голову й присісти на зразок реверансу. Це я можу, хоч і не хочу, та все ж повторюю, нагадуючи собі, що сперечатися немає сенсу. Треба ж чимось себе зайняти? Та й не відчепляться від мене ці груні. Ой, перепрошую: грумі.