Глава 4

Отже, що я зрозуміла за підсумками першого дня в новому світі (хто б міг подумати, що я таке говоритиму цілком серйозно!).

Сваритися зі своїми нянечками мені точно не вигідно. Краще прикидатися слухняною дурепою, намагатися робити все, що вони скажуть. Ну і заразом випитувати, що тут до чого.

Ці дві жіночки належать до виду, ну, або народу, який називається груми. Груми переважно працюють слугами, оскільки не наділені жодними особливими здібностями, тобто “творчою” магією. Вони, так би мовити, заряджаються певним резервом, а черпати з навколишнього світу сили не можуть. Це те, що я про них зрозуміла на даний момент, і то заледве. Адже осягнути все це моєму, як виявляється, прагматичному мозку ой як непросто.

Ще є ельфи. Ну, це ви зрозуміли. Нова для мене інформація — що ельфи тут щось на зразок обожнюваного всіми виду. Їх шанують, їм поклоняються, вони становлять верхівку суспільства в цьому світі. Іншими словами, в їхніх руках зосереджена влада, адже вони не лише магічно сильні істоти, а ще й вважаються неймовірно вродливими й наділеними надзвичайною харизмою.

Ну, якщо судити по Рональду, то таки так, краса неймовірна. От тільки характер такий паскудний, що і краса не врятує. Чекаю не дочекаюся, коли доберуся до нього. Місця йому мало буде і в цьому світі, і в тому, і взагалі у всьому всесвіті. Приб'ю, гада.

З кімнати мене, на превеликий жаль, не випускають. Єдиний ковток свіжого повітря — це вікно, до якого мене чомусь не підпускають. Бояться, що вистрибну? А ще ці дві грумі — так, саме грумі, хоча мені хотілося б назвати осіб жіночої статі цього виду грумійками, — ні на мить мене не залишають одну. Навіть після ввідної лекції, яка тривала цілий день і вечір, сон мій охороняти залишилися. По черзі чергували мене.

Отже, ці дивної статури істоти — це груми, або ж грумі, якщо йдеться про жінок. Ельфи або ельфі — аналогічно. Які ще тут види… ой, народи є, якщо вони є, мені поки не розповіли. На моє питання відповіли, мовляв, у них своя програма навчання, якої я маю дотримуватися. А якщо моя цікавість виходить за межі цієї програми, мене нахабно ігнорують.

Але найцікавіше починається наступного дня. Мене будять ще вдосвіта, женуть до ванної кімнати, яка майже не відрізняється від тих, що в моєму світі. Ну хіба що все дуже вишукано й дорого обставлено. І дуже просторо. Місця вистачить на цілий натовп, а все мені.

А потім починається якесь божевілля.

До мене у ванну кімнату вривається двоє дівчат. Без стуку й запрошення. Вони вітаються, мило, але штучно усміхаються і прямують всередину. Добре, що я ще роздягнутися не встигла. Одна прямує до ванної й береться наповнювати її водою, додаючи якісь пахощі зі скляних пляшечок. Друга підходить до шафи й починає перебирати її вміст, щось шукаючи…

На кілька секунд зависаю, розглядаючи дівчат. З видовжених вушок розумію, що це — ельфі. І вмить відчуваю подив і розчарування. Королеву я не встигла розгледіти, а вона безумовно ельфі, якщо Рон — її син. Хоча… хто знає. Може він наполовину ельф, змішані шлюби і все таке.

Але зараз не про це. Повернімося до ельфі. Так от, або саме ці дві дівчини виявилися такими специфічними, або ж жінки в ельфів — це суцільне розчарування. Я собі уявляла, що вони — красуні. А їм до красунь, як важковаговику до балеруна. І не дарма я це порівняння використала. Широкі плечі, вузькі стегна, міцні ноги, маленькі груди, виразні м'язи, які легко розгледіти за смужками тканини, якими вони заледве прикрили свої тіла, аж ніяк не вписуються в намальований моєю уявою образ. Звісно, спортивна статура — це добре. Але тут явний перебір, бракує легкості й жіночності. Та й риси обличчя трохи різкуваті. 

Щойно мій мозок подає сигнал, що я занадто довго на них витріщаюся, повертаюся до виходу. І навіщо мене було сюди відправляти, якщо тут чергу займати треба? І я явно не перша, хоч і першою увійшла.

— Пані, нумо я вам допоможу, — одна з дівчат вмить опиняється поруч і намагається стягнути з мене светр.

— Е-е, я на таке не погоджувалася! — обурююся й тягну одежину вниз.

Що за неподобство? До чого вони мене тут схиляють?

— Але… — дівчина кліпає розгублено. — А-а! — вигукує, на її обличчі з'являється тямущий вираз. — Ви ж новенька. Ми ваші служниці, пані, — вона злегка вклоняється, друга дівчина відривається від своїх справ і повторює. — Я Аліка.

— А я Ніома.

Мало мені няньок, так ще й служниці? А, втім, я ж тепер важлива персона, наречена, чи обрана, чи як там мене тепер величати. Але головне — що того самого-самого, Осяяння головного. Тільки без права на будь-які права. Золота клітка в прямому сенсі.

Дістануся до нього — так прикладу, що перед очима в Його Осяяння ще довго сяяти буде.

— Ми вам допоможемо прийняти ванну й причепуритися, — заявляє ельфі, чим викликає хвилю протесту в мені.

— Я й сама можу, — підозріло кошусь на них.

— Не можете, — хитає головою Аліка, насупившись. — Не належить пані, Обраній самого Осяяного Принца, благословенного Богом пурпурового сонця, займатися такими приземленими справами. Її доля та обов'язок — поклонятися Його Осяянню й прославляти Його. А про решту подбаємо ми, — і усмішка на всі тридцять два.

Здрастє, приїхали.