Глава 2

— Ласкаво просимо, пані.

— Аааааааа! — мій пронизливий вереск ріже навіть власний слух.

Мало того, що я ні чорта не бачу, так ще й незнайомий голос чую поруч. Звісно, в мене починається паніка.

— Ай-яй, пані, не кричіть так, — хтось намагається мене заспокоїти, тільки не дуже вдало. Тому що коли мене ще й струшують за плечі, я починаю з переляку відбиватися.

— Не наближайтесь! — виставляю перед собою руки. Голос зривається на невідомі мені раніше децибели. — Хто ви? Де я? Чому тут так темно?

Пояснювати мені щось не поспішають. Я б навіть подумала, що залишилася сама. Якби не чула напружене дихання неподалік. Та ще й не одне.

— Схоже, в цієї переміщення на зорі позначилося, — шепочеться хтось, але ж я все одно чую!

— Краще б на голосових зв'язках, — чую інший голос і кручу головою, намагаючись щось розгледіти. Темрява непроглядна.

За кілька секунд до мене починають доходити їхні слова, але аж ніяк не їхній сенс. Переміщення? Зір? Яке переміщення? Куди? Я осліпла?

— Пані, якщо ви заспокоїлися, ми вам все пояснимо, — чую вже трохи ближче. — Тільки не треба ні на кого кидатися.

— Це ми ще побачимо, — відповідаю. — Нема чого руки до мене простягати. Що ви зі мною зробили? Зір мені поверніть! Негайно!

— Зір до вас повернеться за кілька хвилин. Ну, максимум за кілька годин, — це вона мене типу заспокоює? Не дуже виходить. — А ви в королівстві Ельфів. Вам випала велика честь стати обраною кронпринца, якщо, звісно, ви виявитесь гідною такого звання й королева схвалить вашу кандидатуру.

Що? Яка ще обрана? Які ельфи? Вони блекоти об'їлися чи це розіграш такий? Дурний розіграш. Я навіть перевіряю своє обличчя на наявність стрічки чи ще чогось, що заважає бачити.

— Взагалі не смішно, знаєте? — звертаюся в темряву. — Увімкніть світло або виведіть мене звідси, та я додому піду. А тим, хто вирішив влаштувати цей розіграш, перекажіть, що я їм це ще пригадаю.

— Ви вже вдома, пані. Віднині й навіки це ваш дім. І у ваших же інтересах докласти зусиль, щоб виправдати покладені на вас очікування. Якщо ви, звісно, не хочете опинитися десь на фермі дівчинкою на побігеньках. А там, повірте, ніхто з вами цяцькатися не буде. Раптом що не так — лозина як основний виховний інструмент.

Поки вона там базікає, зір і справді потроху починає прояснюватися. 

Гаразд, підіграю їм поки. 

Чим же мене так накачали, що в очах потемніло?

— І що ж я маю робити, щоб не опинитися на фермі?

— Слухатися нас у всьому, виконувати всі наші настанови. Не хвилюйтеся, ви потрапили в надійні руки. Ми вже двох обраних успішно підготували. Після нашого навчання вони успішно пройшли випробування й тепер здобули офіційний статут пар Їхніх Осяянь, — з гордістю заявляє жіночка. — Я Ельвіра, ваша старша няня. А це — Ангора, відсьогодні вона ваша молодша няня, — вказує рукою, яка поки надто розмита, на другу жінку, досить огрядну, що я вже можу розрізнити. — На нас, як і на вас, лежить велика відповідальність, — урочисто продовжує вона. — Не щодня сам кронпринц обрану закликає! Вам дуже пощастило, адже Оракул вказав аж на десять кандидаток, але честь спробувати свою вдачу першою – випала саме вам.

Я притихаю. Насторожено прислухаюся й придивляюся. Мозок із зором і слухом у явному конфлікті. Адже мало хто і що там верзе здуру? До божевільних якихось потрапила, викрали, чи той же розіграш — пояснень можна знайти вдосталь. Але те, що починають розрізняти очі… якось не вкладається в голові.

— Ну що тут? — лунає одночасно з тим, як широко відчиняються двері. 

Рефлекторно повертаю голову на звук. Не встигаю зрозуміти, як так спритно це відбувається, як мене смикають за руку і я опиняюся колінами на підлозі.

— А-ауч, — обурююсь і намагаюся підвестись.

Але мене знову смикають вниз. Що за фігня?! О, і ці дві опецькуваті жіночки теж на колінах стоять. Хоча в тому, що вони саме "жіночки", я вже не впевнена.

— Ваше Осяяння, щойно прибула. Перепрошую, ще не мали достатньо часу, щоб пояснити дикунці елементарні правила. До того ж переміщення позначилося на її зорі.

— Нічого, нічого, — м'яко промовляє новоприбула. Ваше осяяння? Це ж хто така в їхній божевільній грі? — Я все розумію. Дуже вже кортіло швидше на власні очі побачити, що ж там за скарб такий, що мій син, спадкоємець престолу, найвродливіший ельф на всю планету цілий рік чекав, і ще рік ладен був відкладати з обрядом, переконуючи, що вона красуня, яких світ не бачив, розумна, дотепна й ідеально йому підходить. А тут, виявляється… — вона робить паузу, відчуваю в її голосі зверхні нотки й зневагу, яка потоком ллється на мене з її наступними словами: — Якась нікчемна людинка, примітивний вид в зародку цивілізації. Ну що ж, успіхів вам у цій нелегкій справі. Але якщо не вийде — не засмучуйтесь, ніхто звинувачувати вас не буде. Я особисто поговорю з принцом Рональдом, щоб не гнівався на вас.

Що?..

Здається, мій мозок зараз вибухне. В прямому сенсі. Таке відчуття, наче на нерівну кладку поклали величезну бетонну плиту і тиснуть під пресом, тиснуть. А воно тріщить, ламається, кришиться. В даному випадку кладка — це мій мозок, а бетонна плита — отримана щойно інформація, яка ніяк не стикується з моєю реальністю.

Найвродливіший ельф… Обрана… Рональд…

Епізоди зі сну, який я бачила напередодні, спалахують яскравими картинками.

Сон… Або не зовсім сон. Чорт, зовсім не сон!

Я реально потрапила в інший світ?!