Розділ 18

Нам дуже пощастило, що охорона мусила супроводжувати Павсанія, тому не стирчала під дверима гостьового крила. Минулого разу ми здолали замки швидко, мабуть, навіть занадто швидко. З Грегорі цей номер не пройшов. Лише на проникнення у кімнату ми витратили півгодини. Довелося спершу підбирати відмички, потім — виколупувати з-за обережно прочиненої стулки відтяту курячу голову, яка вже збиралася сповістити весь палац про наш візит, і врешті — деактивувати низку малошкідливих, але дуже примітних проклять, які в разі пограбування видали б нас з Раваном з головою.

— Зайшли нарешті, дякувати небу. Ну й прелюдія! — я стерла з чола краплі поту. — Та я навіть в ліжку не така вимоглива, а тут пів години розігріву — і фінальне задоволення таке собі! — Я обережно пройшлася кімнатою, намагаючись зрозуміти, чи не чатує в якомусь темному куточку чергова потойбічна сутність, залишена господарем за охоронця.  

— Ну, якщо ти вважаєш курячі голови й прокляття на дверях романтичним вступом, то у нас із тобою дуже різні уявлення про пристрасть, — не озираючись, відповів Раван, старанно колупаючись у внутрішньому механізмі замка однієї з шухляд.

— Тридцять дорогоцінних хвилин! І ми не знаємо, на скільки вистачить терпіння Селести, коли повернеться варта і скільки не буде Грегорі.

— Так, зате як гостро відчувається час, який ми маємо, не знаходиш? — він підморгнув мені і задоволено цокнув язиком, виймаючи першу порцію нотатників та листів. 

Раван миттю почав передивлятися знахідку, я ж обхопила себе руками, намагаючись вгамувати тремтіння. Знаходитися тут я не мала ні найменшого бажання, проте, якщо вже прийшла, стовбичити посеред вітальні не було ні найменшого сенсу. 

— З тобою все гаразд? — Раван навіть погляду від паперів не відірвав, але мій стан відчув безпомилково. 

— Опік ниє, — збрехала, не бажаючи занурюватися у пояснення. — Ти обшукувай робоче місце, подивлюся, чи є щось у гардеробній. 

Квапливо проминувши спальню Грегорі — її залишимо на крайній випадок — я почала переглядати вміст шаф та полиць, розміщених в просторій комірчині. Одяг мене не цікавив, бо ж про нього дбали слуги. Грегорі не став би зберігати компрометуючі речі там, де їх знайдуть пралі чи камердинери. Чогось на кшталт книг, скриньок для документів або саквояжів виявилося мало, і всі порожні. Зацікавила мене хіба що об’ємна сумка з зіллями та інгредієнтами до них на верхній полиці. Я бачила її раніше купу разів і знала, що половина її вмісту смертельно небезпечна. Довелося подолати неабиякий внутрішній спротив та відразу, аби наважитися зазирнути всередину. Обережно відкривши кришку, я перевірила склянки: знеболювальні, протилихоманкові, снодійні, підбадьорливі, а також агресивні отрути, кислоти для очищення скелетів від плоті, повний набір бальзамуючих засобів, і ціла низка глибоко специфічних для некромантів зіль. Все це могло б вбити, проте надто явно, впізнавано та швидко, а ми шукали щось виняткове. Непомітне. І не таке провокативне. Я обережно закрила сумку.

Думай, Ноел, думай. Що ти пропускаєш?

Сумка зачепилася за край полиці, небезпечно нахилилася, почувся дзенькіт скла. Я квапливо підхопила її лівою рукою, але втратила рівновагу та зачепила правим плечем стійку з тростинами. Бісові дерев’яхи з гуркотом посипалися на підлогу.

— Ноел? — долинуло з кімнати. — Все у порядку?

— Так-так! Нічого страшного, не хвилюйся, — я видихнула, поставила отрути на полицю й взялася прибирати безлад, сподіваючись, що Грегорі не пам’ятає, де що стояло. — Я майже все. За десять хвилин закінчу з гардеробом.

— Угу-м.

Думай, Ноел, думай.

Обережно повернувши всі речі на місця, я сіла на банкетку і спробувала зосередитись. Врешті-решт, відьма я чи хто? Відьма мусить вміти відокремити правду від неправди, важливе від нісенітниць, справжню магію від ярмаркових фокусів, якими усілякі шарлатани переконують довірливу публіку в своїй могутності. Причому, чим яскравіше та неймовірніше фокус, тим більше глядач вірить ошуканцю. Як казала моя наставниця: «Емоції правлять світом, Ноел. Не закони, не королі й навіть не правда. Ми бачимо те, що хочемо бачити, і віримо тому, у що хочемо вірити. Це і є головне чаклунство». 

Отже.  

Все, що у нас було — перехоплена записка, туманні натяки Іларії та підвищена концентрація колишніх при дворі королеви Селести. Разюче підвищена. Така, якої не спостерігалося ніколи раніше і яка не могла стати простим збігом. Наче — нехороші підозри заворушилися десь в районі шлунку відчуттям болісного ниття — наче хтось намагався всіма доступними силами поглинути всю нашу увагу. Цікаво, чи існувала на світі людина, яка могла б використати історію з радниками, аби прикрити свої брудні справи? Все, що я знала про Грегорі, та й про Іларію також, буквально кричало: ні. Це мала бути дуже, просто разюче розумна людина. Ще й гарно інформована. А це означало, що ми з Раваном наразилися на суттєво більшу небезпеку, ніж вважали.

Охоплена поганим передчуттям, я підвелася й рушила до вітальні. М’яка ковдра стишила звук кроків, дорогий оксамит не видав жодного шереху, тож Раван не почув і не побачив, як я увійшла. 

А от я побачила, як шпигун дістає з внутрішньої кишені сюртука якийсь конверт та вкладає його в теку з документами Грегорі, після чого кладе теку на місце та закриває шухляду. Я кліпнула, намагаючись усвідомити побачене, а Раван тим часом взяв чорнильницю, вилив її вміст до каміна, присипав пляму золою та заповнив склянку рідиною з флакону, витягнутого з іншої кишені. Після чого вирівняв предмети на столі, прискіпливо оглядаючи справу своїх рук. А потім, наче нічого й не сталося, розвернувся до книжкових полиць і почав передивлятися томи.