Розділ 16

Оберемок, виданий Раваном, я розгортала з обережністю, бо ж була готова побачити там і непристойну нічну білизну — черговий спосіб довести мене до сказу, і обтислий шкіряний костюм найманки, на кшталт того, яким його зваблювала Іларія. Натомість моїм очам постала сукня. І не просто сукня, а справжній витвір кравецького мистецтва.

Пошита з темно-синього, майже чорного оксамиту, що м'яко переливався в тьмяному світлі, зі стриманим, але елегантним силуетом. Ніяких модних глибоких декольте, в які так і норовить зазирнути кожен зустрічний, чи безглуздих багатошарових спідниць, у яких можна безнадійно заплутатися під час першої ж спроби втекти від неприємностей. Тканина м'яко струменіла навколо ніг, обіцяючи свободу рухів. Але головне — на лівому плечі сяяв філігранно вишитий сріблом королівський герб.

— Ну й що за маскарад? — поцікавилась, вийшовши до вітальні, де Раван по-хазяйськи роздивлявся мої книжкові полиці. — Ми йдемо на таємний незаконний обшук чи на офіційний прийом заморських послів?

— Ми йдемо демонструвати статус, — Раван обернувся, пронизливий погляд на мить затримався на мені, прискіпливо оцінюючи результат роботи невідомої мені кравчині. Здається, шпигун залишився цілком задоволеним побаченим, бо куточки його губ ледь помітно смикнулися вгору в подобі усмішки. — Розумієш, досвід підказує, що далеко не завжди варто боротися з ідіотами лише власними кулаками чи відьомськими прокляттями.

— Мені здалося, чи щойно ти назвав мої прокляття неефективними? — я з удаваним обуренням підняла брову.

— Я називаю їх надто щедрим розпорошуванням твоїх сил, — парирував він, роблячи крок назустріч. — Ідіоти, Ноел, за своєю істинною природою дуже нагадують тхорів: дурні, агресивні, створюють багато шуму, але до смерті бояться будь-якого більшого хижака та блискучих предметів. У перекладі на «палацову» мову — символів реальної влади та статусу. Одна справа — публічно образити якусь там зухвалу відьму без роду і племені, навіть якщо вона тимчасово працює за контрактом. І зовсім інша — зачепити відьму, яка офіційно перебуває на службі корони та носить її знак. Раптом тебе хтось зачепить, сміливо роби презирливий вираз обличчя й кажи, що ти тут за вищим наказом. Працює безвідмовно.

Я тихо пирхнула, поправляючи складки на подолі, хоча десь глибоко в душі мусила визнати, що в його порівнянні є логіка. Грегорі, звісно ж, плюватиме на герб, сукню і на саму королеву, але він не виставлятиме себе тим, хто починає конфлікт з господинею дому та головою сусідньої країни.

— Гаразд, пане шпигуне, переконав, — я зробила легкий іронічний реверанс.

Шлях до гостьового крила, де розмістили новоприбулого претендента, ми подолали не широкими парадними сходами, а через вузькі, приховані в товщі стін коридори для прислуги. О цій порі вони видавалися порожніми, і ми майже досягли потрібного виходу, коли з-за найближчого повороту раптом почулися кроки і приглушені голоси. Знайомі, мерзенні голоси, від яких у мене миттєво зіпсувався і без того не надто райдужний настрій.

— Назад, швидко, — Раван схопив мене за лікоть і силоміць заштовхав у вузьку нішу в стіні, що виявилася комірчиною для зберігання швабр, відер та запасних свічок для канделябрів. Ми ледь вмістилися між запилюженими полицями, притиснувшись одне до одного так щільно, що я виразно відчувала кожен удар його серця під цупкою тканиною мундира. Проте просуватися далі було нереально — ніша, хоча й була неосвітленою, виявилася доволі неглибокою. Достатньо одного промінця ліхтаря й уважного погляду — і нас помітять.

— Трясця! — видихнув Раван.

— Цить.

Я квапливо склала пальці у складній послідовності знаків, створюючи одне з найпримітивніших, але водночас найефективніших заклять у моєму арсеналі: будь-хто, хто зараз випадково чи навмисно зазирнув би до цієї комірчини, побачив би лише куряву, а наші постаті повністю розмилися б у сіру, нецікаву для людського ока пляму. Раван, здається, навіть дихати перестав.

Голоси невблаганно наближалися, і вже за мить з нашої схованки стало помітно дві фігури: Іларія у кричуще-відвертій сукні, та міністр Гракк, чиї залисини блищали у м'якому світлі настінних ліхтарів. Йшли вони неквапливо.

— Ви маєте чітко розуміти, шановний пане міністре, — голос Іларії сочився густим медом, — що моя нинішня пропозиція вкрай вигідна для всіх. Від вас потрібно всього лише декілька разів закрити очі на можливі суперечливі події. І якщо мій впливовий друг без зайвого галасу візьме те, заради чого приїхав, ми зітхнемо спокійніше. Павсаній швидко поїде геть, ви отримаєте бажаний спокій, я — простір для маневрів.

— Ваші натяки, леді Тісадон, такі ж прозорі і вульгарні, як і ваші наміри, — зневажливо хмикнув Гракк, але в його рипучому голосі виразно прослизнула погано прихована жага. В чому б не полягала пропозиція, гачок міністр проковтнув міцно. — Я чудово розумію, про чиї насправді інтереси йде мова.

— Ви надзвичайно проникливі, — вдоволено промуркотіла Іларія. — Дозволю собі поцікавитися: це вас зупиняє?

Вони якраз пройшли повз нас, але обоє виявилися занадто поглинуті торгом, аби звернути увагу на мотлох у комірчині.

— Зупиняє? Мене? — врешті озвався Гракк. — Я буду лише безмежно щасливий позбутися їх обох. Якщо цей ваш друг все владнає, я особисто випишу йому почесну грамоту.

— Грамоти — це занадто. Буде достатньо вашого мовчання.

Невдовзі голоси стали менш розбірливими, стихли й кроки. Я буквально вчепилася в зап’ясток Равана.