Розділ 15

— Запевняю, налаштована, ще і як, хоча й не вміє цього показати, як годиться. Втім, я знаю її настільки добре, що здатен передбачити кожну її дію, вгадати кожну приховану мрію навіть раніше, ніж вона сама. Ноел з тих жінок, що потребують міцної чоловічої руки.

Він ласкаво поплескав мене по плечу, і мені захотілося негайно вимитися з милом, аби позбавитися відчуття цього доторку. Кров закипіла в жилах, кулаки стиснулися. 

— Мабуть, ви дуже погано її знаєте, — холодно озвався Раван, що якимось дивом проштовхався крізь натовп слідом за мною. — Якщо пані Ноелані чогось потребує, вона каже це в обличчя. І щиро раджу дослухатися до її слів, щоб не зіткнутися з наслідками.

Грегорі відступив на крок, і я відчула, що дивовижне заціпеніння полишає мої кінцівки. Ноги знову почали коритися наказам розуму, ритм серцебиття сповільнився, звільняючись від панічного страху. Про гордість вже не йшлося, але принаймні я отримала можливість уникнути небажаних доторків, тому квапливо відступила за спину шпигуна. Особистий маг Павсанія і мій особистий кошмар з минулого граційно сперся на тростину й окинув Равана оцінювальним поглядом.

— Наслідки — моя проблема, точніше — відсутність проблем. Проте дякую за турботу, пане… Вибачте, не запам’ятав вашого імені.

Тепер вже неприємна крива посмішка викривила губи шпигуна:

— Я міг би сказати, що не називав його. Але між нами, це зайве, Грегорі Гейслінгу.

Маг примружився.

— Дайте-но вгадаю з однієї спроби: лорд Раван?

Раван навіть оком не кліпнув, і надав собі непроникного вигляду.

— Здається, я чув, як ваш король питав, куди поділися всі його радники. Гадаю, вам варто поквапитися. 

Нехай це було ницо, але в мене аж від серця відлягло, коли я побачила на обличчі Грегорі сумнів.

— Що ж, не будемо змушувати його величність чекати, — він вишукано вклонився Раванові й підморгнув мені. — Побачимося невдовзі, крихітко.

— Та щоб тобі провалитися, — зірвалося з моїх губ разом зі значною порцією магії.

Імпровізоване прокляття — останнім часом вони мені надто добре вдаються — майже влучило в груди Грегорі, проте невловним жестом маг підняв жезл і відбив магію в найближчий клен. Стовбур дерева здригнувся, під корінням з одного боку раптово обсипалася земля, і утворилася яма в метр глибиною. Грегорі прицмокнув, хихотнув та й пішов собі, ніяк це не прокоментувавши. Крок його залишився впевненим та легким, а кожен рух так і сочився вишуканістю та впевненістю. Не-на-вид-жу!

Ми з Раваном мовчки дивилися йому в спину.

— Щось в мене раптом стало на одного підозрюваного більше, — зауважив шпигун. — Гадаєш, він міг би..?

— Так.

— І ти так вважаєш не тому, що між вами щось ста…

— Ні.

— А, до речі, що саме?

— Раване.

Я рвучко обернулася до нього, несила тримати жодну з притаманних мені масок і почуваючись глибоко беззахисною через те, що він не тільки побачив та підслухав нашу розмову, але й зробив правильні висновки та став на мій захист. Він вчинив правильно, ідеально правильно, тобто саме так, як на початку наших стосунків, вчиняв Грегорі. Збіг був такий разючий, такий болісний, що зберегти спокій виявилося неможливо.

— Ноел, ти у порядку? — він зробив крок уперед — і я відсахнулася вже від нього. Тобто, звісно, від власних спогадів, але в цей момент вони виявилися сильнішими.

— Передай мої вибачення королеві, — хутко видихнула я. — Схоже, я недооцінила власні сили й не зможу бути присутня на вечері. Можливо, потім. Так, потім.

— Ноел, я розумію, що це особисте, але цей маг — проблема, і ми маємо про це поговорити.

Раван спробував мене зупинити, але я кинула на нього такий погляд, що він затнувся на півслові.

— Немає чого обговорювати, — мене колотило. — Принаймні, з тобою.

«Ну й ідіотка ти, Ноелані!» — зітхнули залишки здорового глузду, але хоч я й картала себе за кожне сказане слово, ноги вже несли мене додому.

Залишок дня я ходила по будинку, наче мішком по голові вдарена. Брала речі в руки, не маючи жодної мети, і так само ставила абикуди. Пересунула два крісла та стілець, бо мені здалося, що вони стоять неправильно. Почистила камін, перелякавши всіх духів-хоронителів огнища. Тричі перевірила кристал, подумала-подумала, та й зробила для нього спеціальний мішечок, щоб завжди носити з собою — про всяк випадок! Оновила всі охоронні замовляння і для вірності тричі обійшла будинок проти сонця, насипаючи коло землею з перехрестя. 

— Забудь дорогу до мене, загубися-заморися, спати ляж і не будися. Щоб слід твій до мого порогу тереном поріс, щоб вітер лихі твої наміри геть поніс. Хай між нами стане стіна глуха, щоб не бачило око і не чуло вухо. Слово моє — камінь, як впаде, так і не зрушить. Відваджую, відваджую, відваджую.

Я знала, що це не спрацює. Спрацювало б від Іларії, Філіпа, Равана. Але не від Грегорі. Особливо якщо він вже знайшов до мене дорогу аж сюди. Небо, я ж, наче, звільнилася від спогадів, навіть інших чоловіків мала і в серці, і в ліжку. То чого ж так важко тепер?! Остаточно зморена, я загорнулася в плед і забилася в крісло, наче мале кошеня. І тут у двері постукали.