Розділ 10

Іларію аж перекосило. Ненадовго, вона втратила контроль лише на мить, але мені й того вистачило. А хто їй винен, що плітки вже поповзли палацом? Та перш ніж гостя встигла вигадати чергову шпильку на мою адресу, з коридору долинули голоси Селести та Філіпа. За секунду слуги розчахнули двері перед двома монархами.

— О, бачу всі в зборі! Мабуть, і стіл накрито? — проворкувала Селеста. — Саме вчасно: я страшенно зголодніла! Що може бути краще, ніж смачна вечеря в дружній компанії?

Вона рішуче покрокувала до їдальні.

— Кхм, смачна вечеря наодинці? — тоскно зітхнув Філіп, дивлячись їй вслід очима бездомної дитини, яка спостерігає крізь вікна за чужим святом.

Королева не помітила, або дуже добре удала, що не помітила. Спідниця її темно-вишневої сукні прошурхотіла по паркету, у повітрі залишився аромат дорогих парфумів — квітчастий, соняшно-грайливий, але водночас насичений, з таємничими нотками солодких південних прянощів. Я мимоволі всміхнулася: от в кого спрага до життя аж через краї б’є, куди там всяким заїжджим лицеміркам? Бідолаха Філіп. Віч-на-віч він би, мабуть, впорався з хвилюванням, але у присутності сторонніх, у невимушеному зовні, але напруженому зсередини оточенні воякові явно було важкувато.  

Королева обійшла по колу багато прикрашений круглий стіл. От хитра! Ніхто не сидітиме з краю, ніхто не очолюватиме трапезу, та й посуд у всіх однаковий: білий фарфор, різьблений кришталь. Ніяких тобі гербових кубків та виделок з монограмами.

— Чого ви стоїте? Проходьте, проходьте! Познайомимося ближче, потеревенимо, перемиємо кісточки іншим, розпатякаємо чужі брудні секрети, словом, проведемо час з користю та задоволенням.

Ой-йой! Отже, світської бесіди з аперитивом не буде? Такої, коли чоловіки витріщаються на дамські декольте, дами — на чоловічі залисини, і геть ніхто не стежить за келихами та їхнім вмістом? Мабуть, варто притримати зілля до більш вдалого моменту й тактовно зникнути.

— Ноелані, серденько, — звернулася до мене Селеста, наче думки мої почула. — І ти приєднуйся! Панове, сподіваюся, ви всі вже знайомі з найвидатнішою відьмою королівства? Винятковий спеціаліст!

Нарешті обравши місце, вона кинула запитальний погляд на короля. Філіп, як і годиться джентльмену, поквапився відсунути її стілець й допомогти влаштуватися, хоча у процесі зачепився руків’ям парадного меча за край скатертини й ледь не стягнув її зі столу. Іларія теж рушила до їдальні, аби тримати начальство у полі зору. Сама не знаю чому, але монархів стало шкода: з таким наглядом ні розслабитися, ні відкритися. Але попри те, що Громовий Кулак поки що видавався цілком стерпним кавалером, залишати з ним Селесту сам на сам було недалекоглядно. Королева потребує Равана, мене, слуг, навіть цієї змії Іларії. Я глибоко вдихнула, морально готуючись взяти участь у вечері, але раптом відчула залізну хватку чоловічих пальців на своєму лікті. Обернулася: Раван свердлив мене таким поглядом, наче хотів стерти на порох.

— Ноел, що ти замислила? Зараз не час для різких рухів, — процідив він. — Йди до себе, потім про все поговоримо. Я передам вибачення королеві, скажу, що тобі стало зле.

— А мені якраз добре, — різко висмикнула руку я. — І знаєш що? Кожен день без «різких рухів» — ризик для її величності. Тож краще розважай свою пасію, поки я робитиму справу за нас обох. Второпав?

— Трясця, ти не розумієш!

Однак я вже оминула його й рушила до зали, де найнахабнішим чином вмостилася просто обіч Філіпа. Король покосився на мене злегка здивовано, але заперечувати не став. Іларія підібгала губи та з двох вільних стільців обрала той, що стояв ближче до Селести. На обличчі шпигунки читалося палке бажання втопити мене в супниці просто зараз, але я удала, що нічого не помітила. Равану не залишилося нічого, ніж замкнути це чудове коло, розмістившись між колишньою та мною.

Слуги наповнили наші кубки золотистим ігристим, головний кухар особисто представив увазі монархів вечірнє меню: сирний суп, запечене на жорні кабаняче стегно для чоловіків, куріпок у медово-гірчичному соусі для дам, овочеве асорті на решітці та декілька видів канапок з різноманітними закусками. Все це було оформлено у мисливсько-брутальному стилі, подано на дерев’яних дошках з металевими решітками, а до звичного столового приладдя додавалися здоровезні ножі та величезні двозубі виделки. Філіп Громовий Кулак полегшено зітхнув, вочевидь зрозумівши, що катування столовим етикетом на сьогодні не заплановано.

— Чудово, пане Такере, — королева послала кухарю вдячну усмішку і перша розгорнула накрохмалену серветку. — Дуже дякую вам за майстерність.

Чоловік притиснув руку до серця та глибоко вклонився на знак вдячності. Упевнившись, що всі блюда на своїх місцях, він вийшов.

— Який чудовий колір, — промуркотіла Іларія, граційно підіймаючи свій келих за ніжку й розглядаючи напій у світлі свічок. — У нашому краї вино зазвичай темне, густе, я б сказала, суворе, як і характери його жителів. А це виглядає таким сонячним, навіть трохи легковажним!

— Це ігристе південне, пані Тісандон, — миттєво озвалася Селеста. — Воно лише здається невинним, але два келихи — і найвпертіші мовчуни щебетатимуть, наче пташки навесні.

Філіп, який якраз збирався зробити ковток, підозріло зиркнув на келих і обережно поставив його на скатертину.

— Споювання, тобто, звісно, частування співрозмовника — старий, перевірений і цілком надійний тактичний спосіб, коли йдеться про розвідку, шпигунство і всяке таке. На щастя, я — людина військова, а отже — пряма, мене можна запитувати просто як є й отримати правдиву відповідь. Гадаю, це чеснота.