Розділ 9

То он, чому звістка про завчасне прибуття Філіпа так збентежила Равана! Пан шпигун одразу збагнув, хто посприяв тому, аби в нас геть не залишилося часу на підготовку. А заразом — хто саме буде в тому почті. І якщо я хоч на гріш розбиралася в людських прагненнях та вчинках, то треба було визнати ще одну річ: якщо чоловік починає нервувати, згадавши про колишню, то не така вже вона й колишня. 

А це, трясця,  могло суттєво ускладнити нашу спільну місію! Бо якщо Філіп — і є наш злочинець, то Іларія має докласти всіх зусиль, щоб перетягти увагу Равана на себе. А це своєю чергою означає, що я не можу покластися на висновки та спостережливість єдиного партнера в розслідуванні. І що доведеться перехоплювати ініціативу просто на льоту.

Заради королеви! Ну не можу ж я зрадити її довіру, чи не так?

— Ходімо ближче, послухаємо, про що вони говорять, — я підхопила Джеремі під лікоть.

— Але ж не за статусом, пані! — вперся він. — Я — дрібний клерк, а вас не представлено, і…

— Плювати. Я відьма, що хочу, те й роблю. Забув? — я зиркнула на молодика, додаючи погляду магічних іскор.

Джеремі чортихнувся й позадкував у кущі, я стенула плечима — не хоче, як хоче! — й рішуче рушила уперед.

— …Боюся лише, — в голосі Равана бринів майже щирий розпач, — ми були не готові до такого швидкого візиту і не встигли приготувати гідні короля покої.

— В тому й був сенс, — проворкувала Іларія, і я аж скривилася від неприкритої солодкуватості її слів. — У непідготовлених покоях завжди якось більш затишно, якщо ти розумієш, про що я, Раване. 

Шпигун аж губи підібгав, вочевидь, подумки втрачаючи надію підсунути Філіпу кімнату з дірками для підслуховування чи навіть замаскованими дверима. Король ковзнув побіжним поглядом по будівлі палацу.

— Похідне життя привчає задовольнятися малим. Будь-яка гостьова кімната підійде, адже ховати нам нічого, чи не так, Іларіє?

— Ох, ваша величносте, — красуня показово зітхнула. — Принаймні можу я розраховувати на гардеробну та особисту ванну? Краса потребує жертв!

— Тільки не серед мирного населення, — Філіп зиркнув на шпигунку незадоволено. — В сенсі, що… Тобто, я мав на увазі… Словом, ми нікого не хотіли обтяжувати. Це дружній візит, а не дивергенція… тобто конвергенція… тобто…

— Інтервенція, мілорде, — м’яко виправила Іларія.

— Точно, вона сама. Тобто, не вона, звісно.

Гравій під ногами хруснув, і всі троє обернулися. Раван аж язика прикусив, буквально просвердлюючи в мені дірку очима. Спітнілий від намагання підтримати світську бесіду вояка ковзнув по мені побіжним поглядом, але полегшено зітхнув. Чуттєві губи Іларії вигнула посмішка.

— Як мило, бачу, ви й служницю для мене підібрали? Любонька, ви трохи спізнилися: лакей вже забрав мої речі. Але якщо поквапитеся, встигнете їх розкласти та відпрасувати.

Ну нічого собі! Я обернулася, ніби шукала за своїм плечем того, до кого зверталася ця нахаба. Іларія, втім, демонстративно сплеснула руками:

— Як незручно! Здається, я щось наплутала. Ви тут не служите? Точніше, що я таке кажу, звісно служите. Всі ми комусь служимо: хто королям, хто гаманцям. 

— Ваша величносте, дозвольте представити вам пані Ноелані, — вичавив з себе Раван. — Особисту відьму та близьку радницю королеви Селести.

Я зробила реверанс, демонстративно ігноруючи Іларію.

— Радий знайомству, — по-військовому коротко кивнув Філіп.

— О, я чула про вас… — процвірінькала Іларія.

— Багато хорошого?

— Та ні. На подив, мало і не те щоб щось видатне. Але, враховуючи вашу професію, це й на краще: відьми, якщо вони не втілення зла, рідко залишають помітний слід в історії.

— Ваша правда, сліду в історії я не залишила. Поки що, — підтримала я її грайливий тон. — А отже, в нас є чудова можливість познайомитися ближче і навіть стати подругами.

— Беззаперечно! Зізнаюся, уявляла вас трохи старшою. Сивина вам страшенно пасує, правда, Раване?

Вона обернулася до шпигуна, і я вже очікувала, що педантичний Раван виправить співрозмовницю, що взагалі-то, це не сивий, а срібний колір, що пов’язаний він не з віком, а з винятковим рівнем сили, і що так само як і мої очі, може випромінювати світло, але його легше роздивитися вночі, а не вдень. 

— Ні, не помічав, — раптом озвався Раван, і я аж хапнула ротом повітря.

Повисло незручне мовчання.

— Колір... е-е... дуже гідний, — сказав Філіп, відчайдушно намагаючись врятувати становище. — Блищить. Як... як добре змащена сокира ката. Тобто, я мав на увазі, як нова кольчуга, звісно. Срібна така. Дуже зносостійка. Радує око і не натирає… Словом, ніде не натирає. Так. — Він змахнув піт з лоба й зітхнув з полегшенням, побачивши, що до нас поспішає чоловік у лівреї. 

— До речі, ось і дворецький, — Раван зробив запрошувальний жест, наче нічого такого і не трапилося. — Отже, кімнати готові, зможете відпочити після дороги. З вашого дозволу, я вас проведу.

— Дякую. Пані Ноелані, щиро радий знайомству. Сподіваюся, ще побачимося, а поки що прошу передати мої найпалкіші вітання вашій королеві. Іларіє — за мною. Мовчки.