Розділ 7

Ідея навідатися до Равана у покої просто на світанку народилася суто з практичних міркувань. По-перше, виспатися мені все одно не вдалося, а лежати без діла я не вміла. По-друге, чим раніше почнемо працювати, тим більше шансів досягти мети. Ну й по-третє: якщо вже Раван не дав мені виспатися вночі, а ми тепер начебто партнери, що поділяють труднощі один одного, то і йому не варто ледарювати, поки я працюю.  

— Ноелані? — чоловік прочинив двері й відверто здивовано витріщився на мою акуратну сукню та старанно заплетене волосся — явні ознаки того, що я опинилася тут невипадково. — Що сталося? Котра година? 

— П’ята тридцять, — я спробувала відсунути стулку та увійти, але зустріла неочікуваний опір. — Є розмова.

— Тут? Зараз?

— В коридорі я теревенити не буду: мені геть не всміхається перспектива потрапити на очі лакеям та покоївкам. Уявляєш, що вони подумають, побачивши нас разом о цій порі?

Раван пустив очі під лоба, але все ж посунувся та запросив мене всередину. Я побіжно пройшлася поглядом по його вітальні — ідеально прибрана, з мінімумом меблів і впорядкована так, що аж зуби занили. Папери на столі було розкладено акуратними стосами, книги та теки в шафі розмежовано покажчиками з підписами. Вочевидь, гостей пан шпигун приймав нечасто, тому використовував приміщення як кабінет, принаймні стіл, шафа та письмове приладдя натякали саме на це. 

— Власне, аби уникнути пліток та незручностей, простіше було б спілкуватися в нормальний час і деінде, — сухо зауважив Раван. Вигляд він мав втомлений, проте якимось дивом встиг вбратися в ідеально випрасовані штани та сорочку. Цікаво, в нього завжди напоготові один-два комплекти офіційного одягу чи він так в ньому і спить? — До речі, ти взагалі звідки дізналася, де я живу?

Я зміряла його скептичним поглядом.

— Відьомськими хитрощами: послала вчора за тобою кажана, жабу і змію, щоб вистежили та доповіли, як годиться. А інакше б відправила всіх трьох до казанка. На зілля. 

Раван ледь помітно смикнувся, окинувши кімнату підозрілим поглядом, наче справді очікував побачити у кутках, позбавлених навіть пилу, повзуче-стрибуче-летючу пошесть. 

— Вистежили? Я вважав, у нас партнерська угода, — зауважив він незадоволено, але обірвав сам себе, зрозумівши, що я насилу стримую сміх. — О. Так. Дуже дотепно.

— Раване, ти ж посадовець, ще й не з останніх, — пояснила, відчуваючи дрібку провини через те, що так легко «купила» цього сноба. Невже він настільки сонний? — Звісно, я давно вже поцікавилася через слуг, де хто живе.

— Здається, шпигунство — моє поле відповідальності.

— У своє виправдання скажу, що зробила це, аби уникати зайвих зустрічей і не псувати нам обом нерви.

Він зітхнув, повернув ключ у замку та активував одне з улюблених заклять-глушників. 

— То чому конкретно зобов'язаний щастю бачити тебе?

Я роззирнулася в пошуках місця, де б можна було сісти. Єдине зручне крісло явно належало господареві, займати його я не стала не стільки з поваги до Равана, скільки з небажання опинитися нижче співрозмовника. Хвилину повагавшись, сперлася стегном о край стільниці. Один зі стосів паперів трохи зсунувся, кутик губ Равана смикнувся, але шпигун так нічого і не сказав.

— Вночі дещо спало на думку. Звісно, з тим зачарованим листом я нічого не зроблю, однак є й інші засоби вирахувати причетного до злочину. 

— Уважно слухаю.

— Мені потрібна кров, — усміхнулася найбезневиннішим чином. — І ти мені її даси.

Раван аж повітрям вдавився.

— Зізнаюся, жінки, з якими мені доводилося зустрічати світанки, іноді натякали на подарунки: чиїсь листи, таємні відомості, унікальні артефакти. В рамках, так би мовити, кола наших спільних інтересів. А от крові ще не вимагали, ти перша, — він рефлекторно позадкував. — Причому підозрюю, що моя відмова мало що змінить. Година рання, ніхто не знає, що ти тут, ми на самоті, двері замкнено, звукоізоляція увімкнена. Ой леле! Що буде з моєю репутацією? 

Я склала руки на грудях.

— Сказав той, хто вдерся у житло одинокої жінки посеред ночі. Раване, твою кров в разі потреби я отримаю куди менш драматично. Але зараз я взагалі-то мала на увазі кров наречених: вона потрібна для виготовлення «маячків намірів». Тільки зробити це треба делікатно, не викликаючи зайвих підозр.

— Пропонуєш, аби я непомітно штрикнув іноземних гостей виделкою під час званої вечері чи ранкового чаювання? Щось на кшталт «ох вибачте, переплутав вас зі своїм стейком»? 

— Нащо ті жорстокості? Обманом, Раване, брехнею. Мені ж буквально декілька крапель. Вигадай щось, ти ж у цьому майстер!

Він важко зітхнув, на мить задумався.

— Можемо підсипати комусь засіб для імітації лихоманки, а потім попросити лікаря поставити п’явок. 

— Фу, гидота яка! — щиро захопилася я. — Схвалюю. Ще?

— Колючки на трояндах — дешевий та дієвий метод, але доведеться вмовити одного з трьох на прогулянку оранжереєю. 

— Павсаній. Поет має цінувати різні види мистецтва, чим ботанічне гірше? Залишився останній.