Нестерпний союз, або Не така, як ти хотів!

Розділ 6.1

Збентежені й розгублені, ми підвелися. Королева втомлено махнула рукою, мовляв, давайте швидко і без реверансів. Час для сперечань був не найвдалішим, тож я попленталася до дверей перша, і ледь не підстрибнула з переляку, коли хтось постукав з того боку. 

— Напій для її величності, — глухо долинуло з-за стулки. — Дозволите увійти?

Селеста здивовано випросталася, Раван делікатно кашлянув у кулак й, квапливо сховавши лист у кишеню, пояснив:

— Випадково помітив, що через святкову метушню пан Такер порався на кухні до пізньої години. Досвід підказав, що деякі новини краще компенсувати дрібними приємностями, тому я замовив для вас щось перекусити.  

Він підійшов до дверей і впустив у кабінет головного кухаря. Чоловік досі був вбраний у форму, білий ковпак на його голові сяяв сніжною чистотою, а на срібній таці парувала чашка какао зі збитими вершками та спеціями. 

— Для доброго сну, ваша величносте, — чоловік поставив тацю перед Селестою. — І трохи імбирного печива для бадьорості вранці.

Він шанобливо вклонився й позадкував. Королева обдарувала всю нашу трійцю ласкавим, але трохи докірливим поглядом.

— Сподіваюся, більше через мене ніхто не залишився сьогодні без сну? Але дякую за турботу. — Шпигун вимушено всміхнувся, я вклонилася, кухар аж груди випнув від гордості. — Раване, Ноел, сподіваюся, ви мене почули. І йдіть вже, я маю побути на самоті.

Врешті двері до кабінету закрилися, і ми опинилися в майже неосвітленому коридорі. Такер одразу побажав на добраніч і пішов, а от ми двоє надовго застигли один навпроти одного, оповиті тінями, місячним сяйвом та бляклим золотавим світлом від нічних ліхтарів.

— Маячня якась відбулася, не знаходиш? — зітхнула я врешті.

— Повний ідіотизм, — озвався Раван задумливо.

— Гадаєш, вона це серйозно?

— Вочевидь, так.

Помовчали.

— Виходить, маємо братися за роботу просто завтра зранку. Вдвох, як міцна команда, — визнав очевидне Раван.

— І часу маємо страшенно мало.

— І ціна помилки може виявитися зависокою.

— Гадаєш, ти міг би переконати її все скасувати? Надати факти, переконливі аргументи… 

— Навряд її цікавлять сухі цифри. А ти можеш якось вплинути, ну, по-жіночому? Сказати, що вона варта ліпшого чи щось на кшталт? 

— Я б залюбки, чесно. Але боюся, вона й так знає, чого варта і чого прагне.

— Виходить, маємо просто виконати її наказ.

— Лайно.

— Згоден.

Ми перезирнулися. Раван склав руки на грудях і глибоко замислився, я без зупину смикала зав’язки сумки, намагаючись змиритися з реальним станом речей. 

— Ну добре. Чим скоріше впораємося, тим скоріше повернемося до звичного життя, — обережно почала я. — Але я маю умову.

— І яку ж? — шпигун вичікувально вигнув брову.

— Оголосимо перемир’я: жодних двозначних жартів, суперечок чи перетягування ковдри на свій бік, бо на це просто немає часу. Звісно, суто на час співпраці. 

— Приймається, але тоді й мені є, що запропонувати.

— І це…?

— Відвертість в усьому, як у справжніх партнерів.

— В усьому, що стосується справи, — квапливо уточнила я.

— Звісно. Не несемо на роботу особисте і працюємо з повною самовіддачею задля блага корони. 

— Звучить, як договір.

— Це і є договір. З кінцевим терміном дії, тож все по-чесному. То, як, згодна?

Він простягнув мені долоню. Впевнено, різко, наче сунув руку в піч. Я торкнулася його сильних пальців, відчуваючи шерехувату шкіру, стиснула міцно-міцно, по чоловічому. Ну, або по-відьомському.

— Згодна. 

Не змовляючись, ми відступили один від одного на крок. 

— Але від ранку. Зараз, мабуть, піду до себе, — промимрила я.

— Пізно вже, треба виспатися, — погодився він. — Тебе провести?

— Ще не вистачало.

Ми рушили кожен у свій бік. Щоправда, за пару секунд зрозуміли, що від стресу переплутали напрямки, тож довелося розвернутися й знов пройти один повз одного. Чомусь вийшло так близько, що я відчула, як спідниця ковзнула його стегном, а шкіри обличчя торкнулося потурбоване Раваном повітря — дивне, бентежне відчуття. Та за мить ми вже розминулися. Кроки чоловіка швидко згасли в коридорі, і мені не залишилося нічого, окрім як повертатися додому й чекати, що ж принесе новий непередбачуваний ранок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше