Розділ 4

Крекчучи, як стара бабця, і лаючись, як візник на підпитку, я насилу вибралася з крісла. Голова гула від втоми, ноги затерпли, шию прострілило болем від незручної пози. Ну й ідіотка ти, Ноелані! Це у вісімнадцять спати можна хоч на гірському камінні, а коли тобі під тридцять, перевагу треба віддавати комфорту.

Двері аж затремтіли від ударів. 

— Ноелані!

Небо милосердне, кого там принесло посеред ночі?! Якщо не сталося пожежі чи виверження вулкана — прокляну і сумлінням не мучитимусь. Будити втомлену відьму — це ж зовсім мізків треба не мати!

Я відкинула плед, дошкандибала до дверей, ривком розчахнула стулку — і ледь не відсахнулась з вереском.

— Ти або геть безсмертний, або повний бовдур, — вимовила хрипко, роздивляючись Равана й намагаючись вгамувати шалене серцебиття.

Скуйовджений, наче його волосся коти дерли, похмурий, весь у темному одязі, ще й підсвічений лише магічним синім полум’ям, шпигун скидався на щойно піднятий труп. Чоловік ще й тримав руку, яку огорнуло яскраво-синє світіння, нижче підборіддя, тож тіні, що падали знизу вгору, створили на його обличчі химерну маску. 

— Ноел.

— А може й справді тебе проклясти? — протягла задумливо, запалюючи магічний ліхтар. М’яке золотисте світло миттєво розігнало темряву й моторошні образи. — Що за бісів маскарад, Раване, ти на годинник перед виходом подивитися забув?  

— Тебе викликає королева. Збирайся, — безапеляційно наказав цей нахаба, без запрошення переступаючи поріг.

— Зараз? — я позіхнула так, що будь-якій вихованій людині негайно стало б соромно.

— Так, зараз, і швидко, — й бровою не повів Раван. — Тільки одягни щось пристойне. В такому вигляді бігати палацом неприпустимо.

— Якому такому? — образилася я, а потім опустила очі на своє вбрання і стиха вилаялася. 

На моїх плечах бовталася коротка нічна сорочка, прикрита домашнім халатом. От тільки пасок послабився, рукав халата частково сповз з одного плеча, відкриваючи вельми спокусливу картину не затиснутих корсажем грудей, а крізь розріз подолу проглядали оголені аж до середини стегна ноги. Ще й заколоте волосся, мабуть, нагадувало вороняче гніздо, але на тлі розпусної картинки зачіскою можна було б знехтувати.

Раван, втім, дивився на мене не як на напівоголену жінку, яку силою висмикнули з ліжка, а скоріше, як на неохайного солдата у розхристаному мундирі під час параду. А він на що розраховував? Що я сплю у придворній сукні, з зачіскою та з макіяжем? Угу. Аж бігом. Мій дім — мої правила взагалі-то, в чому хочу, в тому гостей і зустрічаю. Але клятий шпигун все одно невдоволено підібгав губи, і чомусь це роздратувало навіть більше, ніж сам факт вторгнення на мою територію.

— Ну, якщо королева викликає, якщо справа дійсно термінова, — процідила я крізь зуби, поклавши руку на пасок, — звісно треба поквапитися.

— Вже зроби ласку.

Я смикнула нещасну тканину, остаточно послабляючи вузол, після чого демонстративно скинула халат на підлогу, залишившись в одній сорочці. Біле напівпрозоре мереживо майже не ховало вигинів мого тіла, коротка спідниця ледь прикрила стегна. Очі Равана перетворилися на маленькі колоподібні озера, кадик смикнувся, а наступної миті чоловік з шумом втягнув повітря крізь зуби й рвучко відвернувся. Щось не так, любчику? Ну-ну, шкода, я ж тільки почала розважатися.

— Я не мав на увазі, що переодягатися треба просто тут, — сердито зауважив чоловік.

— Справді? А судячи з того, як нахабно ти вдерся до мого дому й почав роздавати накази, я вирішила, що часу на етикет геть немає.

— Але не настільки ж!

— Та хто вас, ланцюгових песиків розбере, — пирхнула я. Халат все ж підібрала, бо ж недобре гарній речі збирати пил на підлозі, але не одягнула, а перекинула через лікоть. 

— Яких ще песиків? — він аж смикнувся, розриваючись від бажання обернутися і зазирнути в мої нахабні очі, і вихованням, яке забороняло витріщатися на напівголу жінку.

— А таких, — безневинно промуркотіла я. — Тільки послухай: р-р-рав, р-р-рав, р-р-раван! Правда схоже?

Крутнувшись на п’ятках я розвернулась в рушила до шафи з одягом в спальні, але розлючене сопіння у спину стало найкращою нагородою з можливих. 

За десять хвилин, скромно вбрана і навіть з переплетеною косою, я крокувала крізь темний парк за шпигуном. На моєму плечі бовталася відьомська сумка, вщент забита різноманітними амулетами, настоянками, дрібним приладдям на кшталт рунних кубиків та заздалегідь замовлених на різні речі оберегів. Перше правило відьми: будь готова до всього. А друге: будь готова, що це саме «все» станеться невчасно й одномоментно.

Більше Раван не сказав ані слова, але чуття підказувало, що не лише я причина його кепського настрою. Королева Селеста не вирізнялася тягою до таємних нарад чи раптовою пристрастю до нічного ворожіння, тож для подібної зустрічі мала бути якась вагома причина.

— Поки йдемо, може, все-таки поясниш, через що така метушня? — поцікавилася похмуро.

— Поясню, але не тут. Не хочу, аби нас підслухали.

— Та хто? — я знову відчайдушно позіхнула. — Окрім нас тут лише пара летючих мишей, жменька мокриць під листям та сонний караульний в будці за сто метрів ліворуч.