Розділ 1

— Відьмам тут не раді! — оголосив перший міністр таким тоном, наче цією заявою надав світові велику послугу. — Ще й таким неохайним, як ви, Ноелані.

Виснажена нещодавнім ритуалом відновлення захисних бар’єрів, я опустила погляд на свої руки: долоні досі пекло від кількості перелитої в заклинання сили, під манжетом ховався неприємний опік. Я подихом здула з очей перемазане свіжою кіптявою пасмо абсолютно білого волосся — однієї з двох видимих ознак мого магічного дару — і недобре примружилася.

Взагалі-то, сперечатися не хотілося. Однак невисокий, масний, з дрібними очиськами, що більше пасували б до свиного п’ятачка, ще й вбраний у всі відтінки рожево-бузкового дядечко буквально напрошувався на неприємності, тож я вирішила, що сьогодні буду особливо нестерпною.

— Я отримала персональне запрошення від королеви, — відрізала сухо, борючись з бажанням наслати на міністра Гракка якусь дрібну капость. Раптове крутіння в животі чи нудота зараз були б дуже доречними. — І якщо королева вважає мою присутність доцільною, то такою вона і є.

— І те ваше запрошення можна побачити? — набундючився чоловік.

— Воно у моїй лабораторії. Можете завітати туди особисто, тільки не чіпайте нічого незнайомого: ще підхопите якесь прокляття, а вони в мене хороші, знімати буде важко.

Фіолетові очі — до речі, друга ознака моїх здібностей, — мали спалахнути небезпечними іскрами. Розумна людина б відступила, та перший міністр попри видатний родовід та високу посаду не вирізнявся спостережливістю.

— Отже, при собі запрошення у вас немає? — продовжив тиснути він. — Боюся, в такому разі доведеться почекати, поки завершиться державна нарада.

Ззаду пролунало делікатне покашлювання. Ми обоє замовкли й обернулись — біля дверей приймальної з текою в руках стояв Раван, головний шпигун її величності, він же перший красунчик і найбільш уїдлива зараза королівського двору. Як завжди бездоганно вбраний в елегантний мундир та білу сорочку, але з недбало розпатланим волоссям, що страшенно пасувало образу зухвалого серцеїда. Подумки вилаявшись, я приготувалася до того, що зараз доведеться відбиватися від двох впертюхів одночасно.

— Взагалі-то, леді Ноелані дійсно запрошено на цю зустріч, — неочікувано встав на мою сторону Раван. 

— Вона не член ради, лише найманий працівник і, можливо, компаньйонка для дозвілля, — вперся міністр. — Але вона навіть присягу не складала! 

— Одначе королева хотіла бачити її саме сьогодні саме тут. Боюся, вам доведеться змиритися з її присутністю.

Міністр невдоволено промурмотів щось на тему дівчисьок, які отримали пошану не за віком та заслугами, а ще про відьомські фокуси, яким місце на ярмарку. Я аж зуби зціпила: нічого собі дівчисько! Та мені вже двадцять вісім, лише на пару років молодша за Равана. І що значить, не за заслугами? Хто тільки що власноруч оновив захист всього палацу від злодійкуватих духів, харчових шкідників, щурів, клопів та привидів? Та я йому зараз!

— Вона не має документа при собі, це порушення портоколу, — вдався до останнього пристойного аргументу Гракк. 

— Не страшно, — стенув плечима Равен. — Бо я особисто бачив надіслане їй запрошення.

Тут вже ми вдвох вирячилися на Равена. Міністр — з роздратуванням, я — з відвертою недовірою.

— О, не дивуйтеся. Просто я читаю всю кореспонденцію пані Ноелані, — чарівно усміхнувся паскудник. — Запевняю, вона нешкідлива. Хай послухає, про що розмовляють серйозні люди. 

Він злегка кивнув мені, мовляв, от бачиш? Що б ти про мене не думала, по-перше, я — гарно вихований джентльмен, який завжди готовий допомогти дамі у халепі, а по-друге, смикайся, не смикайся, ти в мене під ковпаком, відьмо. 

Я відповіла хижою усмішкою-вишкіром. Ну що ж: один-нуль на вашу користь, пане шпигуне. Втім, вечір лише починається. Раван мій погляд проігнорував, підхопив міністра під лікоть і потягнув до зали нарад, неголосно починаючи порожню світську балаканину та повністю ігноруючи мене.

Ах так?! Ну, добре, сам напросився.

Я склала пальці особливим знаком і прошепотіла пару слів, закріпивши замовляння дрібкою власної сили. Закляття влучило точно в ціль: Раван раптово закульгав, хитнувся й втратив рівновагу, наче йому коліно заклинило. Міністр, якого шпигун досі тримав під лікоть, не встиг відреагувати вчасно, і ледь не перечепився через килим. Один-один, панове!

— Дами уперед, чи не так? — я обійшла їх широкою дугою, демонстративно поправила волосся і рушила до зали.

Міністр відверто розлючено зашипів мені вслід щось не надто пристойне, але на нього мені вже було байдуже. А от очі Равана небезпечно звузилися, обіцяючи, що цей борг він неодмінно поверне, ще й з суттєвим додаванням перцю та солі. Я ледь стрималася, аби не підморгнути. Ну звісно ж, він не подарує мені цього приниження. Я йому — теж. А потім він — мені, і так по колу, але це буде потім. Зараз я б навіть на втому плюнула і помилувалася його виразом обличчя ще трохи, але з зали долинув вимогливий наказ королеви:

— Швиденько, швиденько, шановні лорди! Скільки можна чекати? Мене зараз розірве від нетерпіння, так я хочу повідомити вам, що...

=======================