Розділ 54

Кирило

Затримався з батьком, довелося спілкуватися по відеозв'язку з власником іноземної компанії. Контракт уклали, делегація залишилася задоволена прийомом. Киваю на все, погоджуючись взяти на свій відділ розширення штату для виведення на ринок нової продукції. Начебто все обговорили. Але мій батько ніяк не заспокоїться, задає питання за питаннями, тут же жартує, з іноземним партнером сміються. Для вигляду теж посмішку тягну. Мені взагалі-то невесело. Якби не Міша, я б прибив до біса довбаного Вітю. Це він легко відбувся ногами, коли від моїх ударів пустився в політ.

Щойно вимикається відеоконференція, більше не чекаю, біжу в коридор. Нехай батько і засновники думають, що у мене нетримання. Так і є. Важко триматися, коли кохана дівчина на фото обіймається з колишнім, а потім валяється на підлозі, відбиваючись або нападаючи на Кіру. Ось з нею відразу і розберуся. Нехай забирається геть, буйна коняка.

- Кирило Олексійовичу! - біля кабінету начальниці маркетингового відділу, впевнений, що колишньої, мене наздоганяє захеканий охоронець. - Я все перевірив, як ви просили.

- І?

- Краще б вам до них особисто прийти, вони все розкажуть і покажуть. А то подумаєте, що я на роботу п'яний приїхав, несу маячню.

Міняю маршрут, відкладаючи страту для Кіри. Швидше за все, вона в лікарню побігла до нареченого - добивати.

У кав'ярні спілкуюся з переляканими співробітниками. Вони не можуть забути невисоку тендітну дівчину, яка розмахувала здоровенною пилою і проганяла настирливого хлопця в сірому костюмчику. Всі відвідувачі поховалися під столи, а офіціанти за стійкою бару. Дівчина грізно махала зброєю, потім вибачилася, заклала в сумку пилу та гордо попрямувала на вихід.

Рукою тримаю щелепу, щоб не випала на підлогу. Чого?! Вони точно про мою Вікторію? Вона ж тремтіла колись при вигляді раритетної колекції. Та й важить чимало пила.

У залі кав'ярні є камери. Дають переконатися, що так все і є. Називають дівчину відважною красунею, і просять до них в кав'ярню більше не приходити. А я так голосно регочу, дивлячись в екран, що директор кав'ярні і мене прийняв за божевільного. Але це вони не бачили мій японський кинджал! Ось тоді б взагалі тут у кавові чашки від страху чогось наробили.

Після повернення в корпорацію, залишаюся біля пункту служби охорони, роздаючи завдання.

- Шукайте звільнену співробітницю, Марину. Гадаю, їй теж треба передати у відповідь подарунок за сережки. Цього разу невгамовній зміюці доведеться відповісти за все.

- Відправити б її на перевиховання до моєї бабці. Корів багато, а доїти рук не вистачає, - поруч бухтить охоронець Степан.

- Корів шкода, таку стерву їм підсовувати, - відгукується інший охоронець, що старше.

- Ну ні, вони всі такі худоби з норовом, трохи що не подобається, боляче лягаються. Маринка дівка гарна, з формами, - Степан, кажучи, облизнувся. - Перевиховати б як слід, щоб ніс не задирала. Мене називала сільським недоумком, а себе королевою. А я їй, між іншим, букет дарував!

- Гаразд, подумаємо, - відмахуюся від зайвої балаканини. - Спочатку знайдіть підлу тварюку, моя довірлива Вікторія через неї вже не раз постраждала. Будуть новини, відразу доповідайте. Я весь час на зв'язку. Шукайте швидше.

Збираюся йти, хочу скоріше побачити мою відважну дівчину. Ну навіщо я психанув через фото? Мені треба було краще підтримати кохану дівчинку. А я розлютився. Намагався не зриватися, і не показувати, який роздратований. Хоча, напевно, все одно було помітно. Вікторія знає мене, від неї ж не приховаєш.

- І ще, - розвертаюся, згадуючи про важливе. - Вікторія сама не повинна залишати корпорацію. Біля приймальні теж непомітно чергуйте. Поки одну залишати не можна.

- Е-е... Кирило Олексійовичу, - начальник охорони стає багряним за кольором. - Та ви ж її самі відправили кудись з важливою справою.

- Що?

- Ну... ваша помічниця-наречена нам так сказала.

- Ви бовдури, чи що?! Я не відправляв її нікуди!