Розділ 53

- Я з тобою розберуся ще! - погрожує скаженій кобилі Кирило.

- Зі своєю пасією розбирайся, - огризається коняка у відповідь. - Вона мого нареченого заманює на побачення, виставляє нас з тобою бовдурами перед усім колективом. І ось, бачиш, - показує на підбите око. - Мало не вбила мене через Вітю! Куплену в Парижі сукню порвала!

Кирило повертається до мене. Допомагає речі обтрусити, помітно, що дуже засмутився, нервує, переймається. Про мене й казати нічого. Знову на весь офіс чутки. І ще синці після бійки залишаться.

- Ти як? У лікарню поїдемо?

Кирило приймається мене всю промацувати, влаштовує повний огляд.

- Ні, не треба в лікарню. Ти вчасно встиг, а то б я не знаю, чим закінчилося, - тягнуся покласти голову до коханого на плече, мені б видихнути і разом подумаємо, що робити далі. Адже разом завжди краще думається.

Кирило не дає обніматися. Затягує спочатку в туалет, допомагає вмитися. У мене самий турботливий чоловік. Лише через це розуміння сльози котяться з очей. Ну який же він у мене найкращий, рятівник мій коханий.

- Вікторіє, ти плачеш через нього? - запитує Кирило напружено.

- Кого? - схлипую, дістаючи нову серветку.

- Твого колишнього, - сердито пирхає.

- Ще чого не вистачало. Кирило, поки тебе не було, стільки всього сталося…

Він не дає доказати:

- Щось ще накоїла, крім таємної зустрічі з колишнім хлопцем і бійки з його ж нареченою?

Ой-ой!

Отже, Кирило теж встиг у чат заглянути. Але йому могли донести, бос туди без важливих приводів не дивиться.

Виходить, одна я не встигла нічого побачити, хоча й прославилася у самому найгіршому сенсі.

- Послухай, зустріч не була таємницею. Я просто не встигла тобі розповісти. Тут таке сталося. Маринка дзвонила…

Плутано намагаюся пояснити. Кирило менш похмурим не стає.

- Ось це ось я отримав, - простягає свій телефон.

Оч-ма-ніти... за відчуттями, з легких вилітає майже все повітря. Знято в такому ракурсі, ніби я сама захотіла з Вітею зворушливо за ручки триматися. Та його наближення чолом до чола ззаду наводить на думки про поцілунок. Тільки цього ж нічого не було! Мене жорстоко підставили!

- Я ж тобі пояснила, що навіть не знала, хто саме віддасть мою річ.

- Навіщо ризикувала?! Повинна була зателефонувати. Нікуди без мене не йти, або я б приставив охорону.

- Збиралася потім розповісти. Я б нічого не приховала!

- Та куди вже. Після зустрічі битися з його нареченою. Таке навіть у мене б не вийшло приховати.

Стає набагато образливіше.

- Кирило, ти що, сумніваєшся в мені?

- Я не хочу в тобі сумніватися, Вікторіє. Ти стала для мене дуже важлива, - прикриває очі, потім відкриває і дивиться серйозно в саму душу. - Але думки неприємні приходять. Що я повинен думати, по-твоєму? Чи не занадто багато Віті та чуток про вас? Чи не його ти за рахунок договору повертати збиралася?

Проковтую важкий комок у горлі.

Нас розділяє всього лише крок. Кирило від мене чекає на відповідь. А я від нього чекала розуміння, довіри, адже я, незважаючи ні на що, залишалася відданою помічницею, вірною дівчиною і навіть майже не грала. Хіба у мене був шанс, залишитися байдужою до неперевершеного боса?

- Отже, все-таки у нас договір?

- Вікторіє, не перекручуй!

- А ви не стримуйтеся, Кирило Олексійовичу. Наказуйте, звільняйте, навіщо тримати біля себе таку ненадійну особу. Чуток і проблем через мене повно. Раптом ще когось поверну, може, в господарстві знадобиться.

- Не повернеш, - твердо вимовляє Кирило. - Здається, я випадково зламав твоєму колишньому ногу... або дві. Ну це в лікарні зрозуміють, він туди надовго відправився. Буде знати, як бігати по кав'ярнях з сережками.

Оце справи... Кіра в око отримала, Вітя взагалі на гіпс заробив. А день починався так приємно і ніжно. Збіглася тільки обіцянка Кирила - наступна наша зустріч пройде незабутньо. Ще б пак, таке складно забути. Коханий розлючений через мене і, як раніше, вірити не поспішає.