Розділ 35

Ще не віддихалася від поїздочки, в якій інструктор, де тільки мене не облапав, отримую несподіваний бонус учня.

- Кирило, але ми ж в офіс запізнимося!

- У сенсі? Ми на дві години вже як запізнилися, - сміється, та нітрохи не соромно керівнику важливого відділу в корпорації. - Так, ось тут накривайте, перевірте, щоб тости були теплі. Добре, далі ми самі, - каже офіціантові з ресторану прямо на майданчику, де ми щойно їздили.

Таке відчуття, ніби я все ще зверху Бєльського. А може, й знизу вже. Та не важливо, мурашки не відступають, адже він тримає за руку. І при цьому командує офіціантами, як нам правильно сніданок подати.

- Учениця намагалась, я повинен її нагодувати.

Кирило підводить мене до справжнісінького столу, заставленого всілякими закусками. Мені подають свіжоприготовану каву. Беру чашку в руку і здивовано кліпаю очима. Я пам'ятаю, як рушала з місця в Феррарі. Столу тут не було. Потім інструктор напав, і далі нічого не пам'ятаю. Тільки його руки, вмілі, спритні. Його голос, який зводив з розуму хрипотою.

Ох, доведе мене бос, я так відчуваю.

- Та я не така й голодна, - ніяковію від привілеїв, що випали на мою скромну долю.

- Тости хрусткі, ще тепленькі, - дражнить бос, намазуючи один для мене шоколадом.

Хрумкаю смачним тостом, все ж таки я зголодніла. Ще б пак! Стільки адреналіну вирувало. Але ці його панські жести надто вже б'ють по мені наполегливими посиланнями. Так і бачу, як Бєльський все розрахував - пущу пил в очі простачці, нагодую, потім вона сама до мене стрибне в ліжко і буде дякувати за щастя, доторкнутися до безтурботного життя олігархів.

- Кирило, а ти вже знаєш, коли закінчиться наш договір?

- Яка різниця, коли він закінчиться, - на моє запитання бос тільки знизує плечима, але я помічаю, що посміхатися він перестав.

- Для мене велика різниця, - не погоджуюся. - Можливо, для тебе це гра, різноманітність, або спроба домогтися своїх особистих цілей…

- О так, я б не відмовився від деяких цілей, - Кирило перебиває, мазнувши вовчим поглядом на мої губи, і лапами тягнеться обіймати.

- Але зрозумій, що для мене ж це все набагато серйозніше! - продовжую з'ясовувати, на крок відсторонюючись. - Я не хочу звикати, не можу так довго. Всі ці бонуси, сюрпризи, коштовні подарунки... мені складно переносити. Хоча намагаюся, звичайно. Тільки це не я, не моє. 

- Чому не твоє?

І він ще питає!

- Не моє і все тут.

Закриваюся в кінці від відповіді. Якщо чоловік не мій, а я не його - то і все інше фальшиве, удаване і заважає розслабитися по-справжньому. Напевно, треба б навчитися ставитися до всього набагато простіше. Сприймати інтрижки у вигляді приємної відпустки. Гульнула й добре, чому б і ні. Кажуть, для здоров'я навіть корисно. Проте не виходить.

Правильні установки тиснуть на мене. А може, ще більше заважає, що фіктивним нареченим став Бєльський Кирило. А він такий... такий... незвичайний. Він відкрив мені новий світ, поруч з ним я відчула себе привабливою дівчиною. Ох, до чого ж бос швидко в мою душу пробрався... і так само швидко розтопче її…

Наступні дні стають один одного яскравіше. Кирило, ніби підсилює натиск. Вранці катає на розкішних машинах, як ніби-то вчить, в ресторанах змушує обідати. Увечері розплавляє залишки моєї честі чарівністю і хвалить мої пироги, немов краще нічого в своєму житті не пробував. Тримаюся з останніх сил, але сили майже закінчуються. Прошу не вигадувати зайвого, якщо це не працює на наш договір. Але Бєльський же чоловік упертий, не відчепиться, поки свого не доб'ється. Все йде до того, що мій найкращий комплект нижньої білизни таки стане в нагоді. Щовечора дивлюся на нього і подумки одягаю…

***

Кирило

Пізно ввечері зустрічаюся з друзями. У барі елітного клубу ми чого тільки не їли, не пили. Сьогодні всією компанією сидимо, жуємо пиріг Вікторії.

- М-м... смачно! - Артур тягнеться за другим шматком.

- Завтра ще вам принесу. Бо в мене вже не лізе.

- То замов у помічниці приготувати щось інше, - підказує Матвій.

- Ні, ми домовлялися на пироги, саме на шарлотку з яблуками, - зітхаю гірко. Обламаний багаторазово Меч ще гірше зітхає зі мною.

- Кіре, ну ти даєш. Завів собі наречену, пироги її готувати змушуєш. Чого тоді незадоволений такий?

- Еге, ми його тиждень витягнути нікуди не могли. Він тільки прикидається постраждалим, а сам запалює з помічницею. Вже й друзі не потрібні. Мабуть, гаряча дівчинка попалася!

- Давайте змінимо тему, - відмахуюся від спостережливих розумників.

Показую бармену ще наливати.

- Поки що твоя тема для нас найвеселіша, - не відстає Матвій так швидко. - Ну хоча б зізнайся, як воно прикидатися нареченим? Сподобалося? 

- Угу, все життя мріяв, - бурмочу я.

Паша зі сміхом б'є по столу.

- Слухайте, а це ідея! Заводити собі тимчасових наречених, набридло і заводиш іншу.

- Наче ти з коханками надовго, - підколюю друга.

- Це не те. Бо тоді ти такий ходиш діловий, наречений. Прикидаєшся дуже серйозним чоловіком на важливих нарадах, - міркування Матвія навіть мене розсмішило.

- Ну не знаю, не знаю, - хитаю головою, поглядаючи на залишки пирога, та згадую мою непокірну Вікторію. - З коханками все ж простіше. Адже з нареченою складно навіть фіктивно. Мені попалася найкраща, добра, вродлива, хочу її, аж вежу до біса зриває. Нікого, крім неї, тільки її. Але й шкідлива вона зараза водночас. Я для неї все! Вистрибую зі штанів. Змушую їсти кожен день устриці, закидаю квітами, голову ламаю, чим її задарувати всю з ніг до голови. Як наче бовдур, напросився вчити водінню, і навіть жертвую Феррарі з лімітованої серії. Це тією, червоною крихіткою, що я мріяв. Ви пам'ятаєте?

У друзів відвисають щелепи і проливаються напої з келихів на стіл.