Розділ 34

Віка

Після виставки Кирило все ж таки зглянувся. Не став мене мучити з приготуванням пирога, дозволив перенести на завтра, але без зменшення тижневого терміну. Таке собі зглянувся, коротше. Ніяких поступок майже що не дав. І затягнув до ресторану разом повечеряти, випробовуючи мою витримку палаючими поглядами і устрицями.

Вранці насилу, але я встаю раніше. Ніч позаду, а думки все ще крутяться навколо вчорашніх подій. Ні, я не повинна була піддаватися. Ну добре, заради договору це могло колись трапитись. Але навіщо ж розтіклася калюжкою в обіймах Бєльського?

Раптом він зрозумів, що для мене наш поцілунок зайшов далеко за межі формальності? Що я хотіла лише одного - продовжити хоч на трошки запаморочливий вир, в який мене шалено засмоктало.

Та зрозумів він все. Авжеж, зрозумів!

То-то в ресторані Кирило витягав в трубочку губи. Дражнив, натякав, знущався!

Зустрічаємося з босом на підземному паркінгу. Він навіть дратує, якщо чесно, свіжістю і бадьорістю. У будь-який час дня красень сліпучий.

- Моя учениця до перегонів готова? - інтригуюче запитує та підводить вже до іншої машини.

- Ой-ой... мені б назад здавати навчитися. Навряд чи я на більше готова, якщо не йдеться про перегони з сонним равликом, - не те щоб не хочеться спробувати, а більше страшно.

Дивлячись на блискучий спортивний Феррарі червоного кольору, боюся не за себе, а за нього. Раптом чого, мені ж і трьох життів розплатитися не вистачить. 

- Та годі тобі, прокотимося з вітерцем, - галантно відчиняє для мене пасажирські дверцята. - Все найкраще для моєї незамінної помічниці!

Оу, які почесті. Знати б, для чого стільки шику і все для мене…

Ще більше вразити Бєльський зміг. Виїхали з території, що охороняється, на дорогу, Кирило натиснув на панелі на круглу кнопочку, щось клацнуло, грюкнуло. Чпок! І дах машини склався назад.

- Ух, нічого собі! Очманіти! - захоплено скрикую.

Запрошення покататися з вітерцем, тепер набуває найпрямісіньке значення. Вітер жваво розтріплює моє волосся, а Кирило рулить і сміється над моїм ошелешеним здивуванням. Відчуваю себе, як ніби у справжньому блокбастері. Залишилося тільки пограбувати банк і натиснути на додаткову кнопочку для зльоту.

- Ось це машина, - кручуся на всі боки, на нас перехожі озираються, і водії із зустрічного транспорту витягають телефони, аби рідкісне диво зняти на камеру. - Але я жодного разу тебе на ній не бачила. У корпорацію ти їздиш на величезному кросовері.

- Ну то в офіс, у пробках не розженешся. Нещодавно мені підігнав цю швидку крихітку один, неважливо чий двоюрідний брат. Як слід її ще не випробував, тому випробовувати будемо вдвох.

- Знову на мені випробування? - скоріше перевіряю ремінь безпеки, начебто Кирило пристебнув, але раптом не до кінця. Ох, як хвилююче.

- Не хвилюйся, Вікторіє. Нам ще в офіс потрібно потрапити, - бос встигає стежити за рухом, і мене заспокійливо по колінці погладити.

Намагаюся переключитися від нападу очманілих думок. Поруч з босом завжди щось божевільне в голову лізе. От як зараз. Сиджу в Феррарі. Без червоної сукні, без туфель на довгій шпильці. Бєльський теж без смокінгу, хоча все одно виглядає розкішно. Хвацько везе нас у невідомому напрямку, сподіваюся, на майданчик для навчальної їзди, а не в Лас-Вегас який-небудь.

- Кирило, ось мені цікаво, а коли ти встигаєш вранці ставати таким активним і бадьорим?

Особисто я б не відмовилася від чашечки кави або краще ще годинку доспати.

- Можу навчити. Шість кіл в басейні намотав. Пробіг два з половиною кілометри на біговій доріжці, поки відповідав на вчорашню пошту. Віджався, пострибав і гайда в крижаний душ.

- Дякую, зрозуміло. Більше немає питань.

Вчитися точно не хочеться. Виявляється, вранці я ще непогано живу. 

- Ну ти спробуй хоча б?

- Ні-ні-ні. Боюся, що тоді твоя помічниця буде замість роботи, валятися біля столу ганчірочкою.

- На все згодною? - мружачись, кидає на мене звабливий погляд.

- Якщо тільки у найглибшому сні!

Приїжджаємо на новий майданчик для навчання, а дивлячись на красеня-боса, то і муки. Мені вже з головою вражень на весь день. Але до них додається божевільний екстрим - помацати кермо нереально крутого Феррарі.

Все, я помацала. Можна вирушати в офіс. 

- Вікторіє, плавно тисни на педаль. Я все контролюю, - підганяє Кирило, довіряючи мені найцінніше. Ну майже найдорожче. Бо, є у нього і дещо цінніше, таке ненаситне у штанях.

Трошки виходить проїхатися. Руки трясуться, адреналіну повно.

- Ну як? - питаю, на сидінні підстрибуючи.

- Нікуди не годиться. Але ти не хвилюйся, Вікторіє, зараз я тебе добре навчу, - з обіцянкою Кирило з машини виходить, обходить до водійського місця.

Я нічого не розумію. Навіщось бос відсуває подалі крісло піді мною. У Фераррі взагалі передні сидіння просторі, я навіть потопаю, настільки глибокі.

- Що поробиш, коли треба для навчання.

Далі вимовляє. Підхоплює мене з легкістю на руки, займає місце і влаштовує на своїх колінах.

- Кирило!

- Не смикайся, Вікторіє, - зачиняє нас ременем безпеки, що й не вирвешся.

Це як же не хвилюватися? Та я ж, як на розпеченій печі! Ось-ось зад підсмажиться! І щось підозріле в стегно впирається…

- Так ніхто не вчить! - опираюся, кручуся.

- А навіщо нам ці ніхто? Твій інструктор з водіння Я, то будеш сидіти на мені, поки не втомимося кататись. Вирівнюй кермо і погнали. Не відволікайся, спокійненько їдемо. Перешкод попереду ніяких.

О-о боже! Знайшла, з ким домовлятися. Бєльський найпідступніший тип. Спочатку заспокоїть, зачарує сліпучою усмішкою, а потім, бац, і в пастку закине. Ось і сиджу тепер зверху на ньому, терплю тремтіння в колінах і набіг збуджених мурашок.

Еге, звичайно, перешкод ніяких. Якщо не брати до уваги, що я зверху на босові, а він дихає мені в потилицю та вздовж шиї ніжно носом веде.

Ой, мені ж кермо ще треба крутити, а то повело нас наліво, взагалі не туди…