Розділ 30

Всю ніч Кирило зривав з мене червону сукню, рвав її зубами на шматки. Несамовито гарчав і цілував, цілував, цілував мене всюди. А я палала під ним і стогнала, забувши про всі заборони. Ось знову він підбирається ближче, в руці тримає зв'язку батогів, його зіниці перетворюються на знаки “Небезпечно!”, і як завиє рингтоном з мого телефону. Та ще й вміло так, як справжній співак...

Ох ти ж, пес очманілий!

Сідаю на ліжку, розуміючи, що це був лише сон. Досі всю трясе, серце калатає та ниючий вузол скрутився внизу живота. Нічого собі сни! Але рінгтон не приснився, бо телефон розбудив наяву. Ще занадто рано, а бос знущається. Скрізь встигає дістати.

Про всяк випадок, перевіряю сукню. Фух, зубами не порвана, ціла. Отже, я в пристойному стані до квартири дісталася.

Ну добре, не будемо про пристойність, все ж таки я час проводила з Бєльським. Він же такий нестерпний, підступний. Грає зі мною, спокушає і, ніби вичікує на влучний момент, коли можна напасти.

Якщо так далі справа піде, то я... то сама на нього нападу. Аби не снився і залишив мою бідненьку душу в спокої.

- І чому я не бачу свою ученицю біля машини? - вимогливим тоном запитує бос.

- Яку ученицю? - хрипко уточнюю.

- У тебе після чаю пам'ять відбило? Вікторіє, терміново виходь. Є час покататися до початку роботи. Хтось мріяв помацати моє чарівне кермо! 

- Добре, Кирило. Скоро вийду... я вже одягаюся, - мчу кулею до ванної кімнати.

- Поквапся! 

Якби мою пам'ять відбило повністю, то я б не здогадалася, що йдеться про уроки водіння. Кирило так все підносить порочно, як ніби ми зібралися перед офісом на щось палке й заборонене, і зайвий раз змушує хвилюватися.

Швидко зібравшись, вибігаю “помацати чарівне кермо” начальника. Краще б мені вчитися водінню на старій, іржавій колимазі, тоді б я не підраховувала в розумі цифри з багатьма нулями. Могла б іноді видихати, коли рушаю, та не викрикувати лайки з переляку.

Втім, Кирило не посадив мене відразу за кермо. Спочатку привіз на навчальний майданчик біля парку. І почалося наді мною знущання…

- На педалі не забувай натискати!

- Гальмуй! Гальмуй!

- Дідько! Ти хоч пам'ятаєш, де право і ліво знаходиться?!

Кирило кричав і лякався більше за мене. Хапався за голову, хрестився і крізь зуби стогнав.

Зате мені у процесі навчання незабаром полегшало. До скажених нападів начальника я вже встигла звикнути, але возити його величну персону - ні, такого не доводилося спробувати. І я, шалено пишаючись собою, вожу Бєльського вперед і назад по майданчику. Розвертатися поки не вмію. Тільки вперед або перемикаю на задню. Як же круто! Відчуваю себе на висоті!

- Мені б випити зараз, - під кінець першого заняття бос не витримує.

- Але у тебе нарада, потім відвідувачі та зустріч з партнерами, - нагадую.

- Вмієш ти заспокоювати, Вікторіє. А могла б нареченому запропонувати розслабляючий масаж. 

- Я багато чого зможу запропонувати нареченому. Але тільки коли справжній з'явиться. Для фіктивного лише приготую пиріг.

Кирило пронизує мене докоряючим поглядом. Пирхає з невдоволенням і везе нас до офісу. І що йому не сподобалося? Смачний же пиріг.

Гадала, що перше заняття стане останнім. Проте бос змушує вчити теорію і обіцяє завтра ще мене поганяти. Та він ризиковий чоловік, як я подивлюся.

В офісі робота швидко закрутилась. У перший робочий день тижня багато всього навалилося. Роблю термінові дзвінки, бігаю за завданнями начальника. Виблискую каблучкою і браслетами перед заздрісним колективом з колишнього рекламного відділу. Маринка, побачивши мене, підтискає губи і проходить, немов взагалі не помітила. Ну і добре, не сильно хотілося з нею розмовляти. Адже нічого з приємного не почую.

На обідню перерву вирушаю в кафе для співробітників. Бєльський після наради буде зайнятий, попередив, щоб обідала без нього. А у мене після ранкових стресів голод загострився. Що уві сні, що наяву близьке спілкування з Кирилом занадто розбурхує нерви.

Сідаю за самий останній столик біля вікна. З апетитом накидаюся на м'ясо та рис з овочами, запиваю компотом. Чи протримаюсь я другий день у гостях боса? Раптом не витримаю, і піддамся спокусі…

А потім що? Потім знову буду страждати!

Ох, не хочу, не хочу… 

- Віко, я шукав тебе, - до мене підсаджується Вітя.

Злякано верчу головою, чи немає поблизу його коняки Кіри. Мені тільки розбірок не вистачало в кафе.

- Я не губилася, щоб хтось мене розшукував. Займи краще інший вільний столик, - проганяю колишнього через сильну образу.

- Нам потрібно поговорити, - Вітя залишається навпроти сидіти. - У тебе не було на пальці каблучки. Чому вона з'явилася?

І помітив же!

- Не тільки ти вмієш робити пропозиції жінкам, від яких вони не відмовляються, - повідомляю буркотливо і обідаю далі.

- Тобто, цей самозакоханий павич, Бєльський, тебе заміж покликав? - у Віті зараз очі нагадують тарілку. Оце так ошелешила колишнього хлопця.