Розділ 29

Віка

Зі злістю готую шарлотку. Ну я йому зараз, як подам... Як приготую незабутню страву!

Бос знущається та навіть не приховує. Ось чому його величності не відправитися до ресторану? Нехай би наївся там, та хоч устриць, хоч фуа-гра вприкуску з ікоркою. Мені ж не шкода. Та ні, набридла Бєльському їжа для олігархів. То готуй після роботи, Вікторіє, шарлотку. Звірюка, ось він хто.

Перед відправкою шарлотки в духовку тягнеться рука до солі та перцю. Так і хочеться насипати від душі вередливому фіктивному деспоту. Але не наважуюся. Один день зіпсую, потім повісить на мене цілий місяць відпрацьовувати. Ось і відмовилася б, але тоді оштрафує зарплатою, теж не хотілося б. Готувати я люблю. Не таке вже й покарання. Найбільше я лаюся і злюся, що в комплекті з пирогом ще й себе подавати.

Втискуюся у червону сукню. Ну і навіщо, вона йому здалась? Яка різниця в чому приносити пиріг? Важливо не забувати, що справу я маю зі збоченим босом. Ще важливіше пам'ятати, що я у нього тимчасово. Не піддаватися на провокації, триматися подалі від спокуси. Занадто він вміє ці свої чари напускати, на мене, недосвідчену босами дівчину. З Вітею було простіше, душевніше... Ех-х…

І тільки згадався колишній, мій телефон оживає дзвінком від нього.

Навіть очі протираю. Вітя? Навіщо він дзвонить? Поскаржитися на кохану коняку?

Ні, брати не буду. З важкими думками гіпнотизую екран в телефоні. Він запитає, як мої справи. І як вони? Бєльські з усіх боків атакують. Але Олександр хоча б не змушує відверто вбиратися і подавати пироги. Взагалі він такий загадковий чоловік, смачні цукерки подарував. Брати не хотіла, але він же мачо наполегливий. Ще й допомогу запропонував у моїй справі.

Поправляю на сукні бретельки, засовую ноги в капці з вушками. Мова про сукню велася, а не про вишукані туфлі до неї на додачу. Та й до сусідів можна приходити, в чому завгодно.

Беру тацю з ароматною шарлоткою і виходжу.

- Добридень!

Вітаю сусідську літню пару на моєму поверсі. Вони кивають, забуваючи, куди йти збиралися. Напевно, прийняли мене за дивну дівчину. Начебто пристойна, бо в капцях і з пирогом. Але в такій яскравій міні-суконці, що у сусідського чоловіка, схожого на професора, щелепа відвисла.

На верхньому поверсі під дверима топчуся, стукати відразу не наважуюся. Краще залишу тут пиріг, нехай Кирило його знайде за запахом. Скажу, що…

Двері самі відчиняються. Не встигла вигадати рятівний план до відступу.

- Я зголоднів, поки чекав. О-о... ароматний, - Бєльський вихоплює з моїх рук тацю, і пірнає голодними очима у виріз на сукні. Починаю відчувати себе рум'яної шарлоткою. - Заходь, Вікторіє, - затягує до свого елітного лігва. - Я тебе побачив по камерах. Зрозумів, що будеш під дверима ще довго стояти, пританцьовувати, а пиріг остигає, до мене проситься.

- Якщо я всі умови виконала, то можу йти? - хвилююся, дивлячись на загадкову посмішку боса.

Ще навіщось витріщаюсь на його футболку, обтягуючу широкі плечі, міцний торс, у повітрі для мене змішується аромат пирога і боса-спокусника. Це дуже вбивча суміш. Рятуватися терміново хочеться.

Кирило спокусливо вигинає брову, оцінюючи і мене.

- А на кому я перевірятиму пиріг на безпеку?

- Ну так, так, розумію. Гадаєш, спеціально підкинула туди побільше солі і перцю.

Хі-хі... адже думка така була.

Нерішуче йду до вже знайомого приміщення, де розташована їдальня у вигляді студії. Швидко з'їм свою частину і втечу.

- Ти поки пиріг розкладай у тарілки. Я нам чай наллю.

Здригаюся від несподіванки. Бос сам заварив чай! З глузду з'їхати! Мені доведеться чаїнки залишити на пам'ять. Такі дива творяться. Нова думка лякає. А чи не підмішав він туди чогось?

Так і сідаємо за стіл. Я з побоюванням на чашку дивлюся, бос чекає, коли помічниця спробує перший шматочок. А що мені втрачати. Шарлотка вийшла соковитою і смачною. Відкушую і запиваю чаєм. Кирило більше задивляється на мене, ніж пиріг. Теж пробує, наче залишається задоволеним.

Напружуюся, міцніше вилку стискаючи. Серце шалено калатає, по тілу розбігаються мурашки. Кирило одним тільки поглядом, потемнілим, пронизливим, змушує частіше дихати. Ще трохи й він закінчить з пирогом і візьметься за мене. А я ж не одягла під сукню ту найдорожчу білизну, яку поки зберігаю в коробочці.

- Цікаво, що ще ти готувати вмієш? - запитує бос, не здогадуючись про мої ганебні думки.

Ще мені чай підливає. Гостинним господарем прикидається, але я розкусила його хитрий план.

- Е-е... багато всього. Тільки обов'язково всюди додаю особливу спецію, щоб смачніше виходило.

- Так? І як вона називається? - запитує він з цікавістю.

- Якась назва складна. На пакетиках пишуть, що підходить для збагачення смаку страв і зниження лібідо самців під час активного спарювання.

Бєльський давиться шматком пирога, чаєм запиває. Застигає з виряченими очима, здається, він глибоко вражений особливістю спеції.

- Ні, ти розігруєш, Вікторіє. Ото вже жартівниця, - подумавши, відкидає побоювання та далі їсть спокійненько.

- Даремно не віриш, це правда. У мене є секретний рецепт, і я багато насипала.

- На колишньому перевіряла, напевно? То він і без спецій, наче слимак. Чомусь я не відчуваю ніякого зниження, - і на підтвердження зиркає з небезпечним палаючим натяком.

Ну нічим не проймеш цього навіженого Бєльського. 

- Можна тоді хоча б попросити мою сукню не сильно розглядати, - прошу, а то червоніти вже набридло.

Відчуваю себе, як ніби оголеною, тонка тканина від хвилювання липне до спини.

- Про що ти, Вікторіє? Капці у тебе чудові, - весело гмикає, а сам так і їсть мене очищами карими. - Краще зізнайся без тортур, навіщо тобі візитка Алекса?

Вміє ж він різко теми змінювати.

- Яка візитка?

- Зрозуміло. Хочеш подивитися на мою колекцію батогів?

Ой-ой. Не хочу!

- Тільки не подумай, будь ласка, що я збиралася порушити договір. Під час першої зустрічі з Олександром я всього лише…