Розділ 27/2

- І що цього разу? - питаю я.

- Пам'ятаєш червону сукню? Саме ту, в якій ти вийшла до мене з примірочної?

- Ні-і. Взагалі не розумію про що мова йдеться.

Насправді, розумію та все пам'ятаю. Як таку ганьбу можна забути? Злощасна сукня злетіла з мене, залишивши перед босом у білизні. Вона така коротка, яскрава, вульгарна. Заради цікавості лише приміряла на свою голову.

- Так ось, - продовжує бос, - весь тиждень будеш пекти для мене смачну шарлотку. Одягати червону сукню та приносити. Живу я, сама знаєш де. Крокувати далеко не доведеться. Тільки давай таку, як готувала у моїх батьків. Мені її мало дісталось. Алекс зі старшим братом накинулися. Хочу особисту добавку, і забувати піжаму за допомогою гарної сукні.

- Цілий тиждень? Сукня в пирогах? - повторюю з переляком. Ой, від шоку переплутала. - Пироги в жахливій сукні подавати?!

У мене в голові навіть запаморочилося від нових завдань.

Цілий тиждень готувати шарлотку після роботи я ще можу зрозуміти. Гаразд, не звикати мені. Треба тільки яблуками запастися.

Але подавати потім у вбранні, в якому нагнутися побоюся? Залишатися з Кирилом наодинці... більше бачитися, спілкуватися... тремтіти від його чарівності…

Може, з батогом швидше б вийшло? Раз-два та вільна. А що? У стоматолога болючіше лікують. Кирило збоченець, звичайно ж, тільки здається мені, що фізично жінок не ображає. Більше дражнить, а вже як спокушає, то я взагалі промовчу.

- О так, всі пироги лише для мене, - підходить і за талію мене обіймає. - Але врахуй, змушу шматочок з'їдати. Тоді більше шансів, що не отруїш.

- Не збиралася я…

- Тихіше, за нами спостерігають, - Кирило міцніше притискає до себе. - І щоб я чужий браслет на тобі більше не бачив. Як і чужих чоловіків поруч з тобою. Ти тільки моя... працюєш на мене, у тому сенсі.

Можна подумати ревнує, аж надто його зачепило наше знайомство з Олександром. Бо сказився бос не на жарт. Сумніваюся, звичайно. Навіщо мене ревнувати, я ж всього лише помічниця з роллю фіктивної нареченої. Та кому я потрібна, проста дівчина з глушини.

Додумати не встигаю, повз проходить Михайло і повідомляє, що вони збираються їхати.

Всі разом підходимо до ґанку, прощаємось. Я думаю, як краще повернути браслет Олександру. Але він найперший до від'їзду готовий.

- До швидкої зустрічі, Віко-Віолетто, - шепнув мені, підморгнув з потайним змістом, і був такий. Залишив розгублено кліпати та радіти, що Кирила в той момент відволік батько.

Прислухаюся до розмови батька Бєльських з молодшим сином.

- Ну що ж. Відправлю на відкриття філії когось іншого. Дивно, але ти знайшов гарну наречену. Нам Віка сподобалась. Тепер до весілля будеш готуватися, не до довгих поїздок у далечінь.

- Я ж тому й не хотів у глушину вирушати. Нема коли, бо я більше не холостяк, - киває Кирило з серйозним обличчям.

- У корпорації роботи повно, не підведи мене, сину.

- Авжеж, коли її мало було, тієї роботи, - обіцяє той із задоволеним виглядом.

Схоже, що план у хитрого боса таки спрацював.

- Подумаю ще, кого відправити. Мишко, а чому б не поїхати тобі?

- Знову я? Чому завжди я? - обурено реагує старший син.

Але ми більше не слухаємо, до поїздки готуємося. Дуже тепло зі мною попрощалася мама Кирила. Дворецький побажав мені особисто везіння. Знати б, у чому? Найстарший Бєльський більш стримано прощався, мовляв, до зустрічі в офісі, кохання коханням, а на роботу приїжджати за розкладом.

І можна б видихнути з полегшенням, тільки наш договір все ще в силі. Та й яблука треба купити, а до них борошно і все таке інше. Ох, лишенько, на весь тиждень безжально покарана.